розділ 10

— Щось у мене не складається з цією історією, — сказала Леся вранці павуку на павутині в кутку між тумбочкою і стіною. Бо більше не було кому. — В порядних історіях як? Якийсь принц підглядає за купанням красуні і вже через день на ній одружується, таке вона враження на нього справляє. А тут і замість принца некромант, і підглядала відьма, добре хоч одне співпадіння є. Я красуня.

Леся про всяк випадок подивилася в дзеркало і переконалась, що дуже навіть симпатична. Не та замучена дівчина, котру намагалися доконати Олег з мамцею. От хто б подумав, що пригоди на кладовищі так сприятливо вплинуть?

— Добре, забудемо про казки з принцами, подумаємо про еротику. Що там мало бути? Він альфа перевертнів бачить як в озері купається прекрасна незнайомка, розуміє, що це вона, його істина вовчиця і біжить вимагати супружній борг, поки конкуренти не набігли. Бо в цих вовків постійна нехватка жінок. Хм… Щось я не про те.

Павук слухав досить уважно. Йому явно було цікаво.

— А в нас що? Пройшов повз, наче мене там і не було, виблискуючи… хм, всім. Ніякого сорому. Ні, щоб вищати, прикриватись, а потім падати в обійми і щоб тіло зраджувало.

Леся як уявила цю картину, так і захихикала.

— Ти чого там смієшся? — з підозрою спитав Григорій, котрий якраз зайшов на кухню. — Хоча, підозрюю, краще мені не знати.

Він роззирнувся, буркнув — відьма — і став готувати собі каву в чашці, насипавши туди ложку меленої і закип’ятивши воду доторком пальця.

— Я тут казки і сценарії розповідаю, — буркнула Леся.

— Кому?

— Павуку.

— А. Я б на твоєму місці був обережнішим. А то мало що там за павук. Відхопиш собі такого фамільяра випадково, все життя йому тарганів будеш ловити, а він іще буде капризувати і перебирати харчами.

І запив це одкровення кавою.

Леся з сумнівом подивилась спочатку на павука, потім на Григорія і про всяк випадок хмикнула. Бажання розповідати павуку щось про криваві еротичні трилери в неї відразу пропало.

А непробивний некромант допив каву, гарно потягнувся і вийшов в передпокій. Трішки там пововтузився і затягнув на кухню не надто чисту скриню.

Поки Леся дивилася на це загадкове переміщення, а потім думала що б такого цікавого ще сказати, Григорій діловито дістав з тумбочки залізний молоток для відбивання м’яса і став відбивати замок зі скрині, допомагаючи собі прокльонами і магією. Хвилини за три він справився, урочисто відкинув кришку і хмикнув.

— Що? — спитала Леся.

— Тепер хоч зрозуміло звідки взялись дива місцевого кладовища.

— І звідки?

— Колега постарався. Мій. Проводив експерименти і писав книгу магії. Наче вони всі в свій час домовились саме про це. В сенсі неркромансери. Гірше некромансера- вченого тільки алхімік, щоб ти знала. Але книги і ті і інші завзято писали, наче робити було більше нічого.

І Григорій урочисто дістав зі скрині гарну таку книгу. В шкіряній обкладинці, на котрій були викладені візерунки з камінчиків, підозріло схожих на дорогоцінні. А найдивнішим в її образі було те, що хтось обмотав її іржавим ланцюгом, причому такої довжини, що книга враз стала схожою на сумку.

— І що ти будеш з нею робити? — спитала Леся.

— Вивчати. Тільки не тут, не вистачало мені ще некромансерську книгу відкривати і відьмачій хаті. Так що, збирайся, їдемо в місто.

— А я тут до чого? — здивувалась Леся.

—Ти дивна і надто сильна відьма. Випускати таке в світ, навіть не спробувавши чомусь навчити — дурна історія. Передам тебе родичкам, нехай приводять до тями. І взагалі, краще тобі звідси якнайшвидше зникнути, поки конклав не прислав по твою душу якогось інкуба. Ти, до речі, помітила, що Аліса зникла?

Леся, якщо чесно, завдяки чудовому тандему Ромчика з зомбі геть про ту Алісу забула. А потім ще некромант купався. Ну, не до того їй було. Тому дівчина смикнула плечем і посміхнулась.

— Так і знав, — буркнув Григорій. — Збирайся, тільки багато речей не бери. Я на мотоциклі.

— Він іще й байкер, — сказала Леся павуку. Бо більше було нікому.

***

Виглядом Григорія можна було лякати селян. Лесі навіть здавалося, що якась жіночка перехрестила їх при наближенні, мов сподівалася, що після цього вони зникнуть.

А що, джинсова курточка з черепом на спині і незрозумілими символами намальованими спереду. Рюкзак за спиною. Армійські берци. І до цього всього книга на ланцюгу, котра бовтається на плечі. Як дамська сумка.

Раніше Леся й сама б дивилася на подібного чоловіка з великою підозрою. А зараз нічого, іде поряд, посміхається. І відчуває дивну надійність.

— І куди ми поїдемо? — спитала, коли село закінчилось і Григорій повернув на підозрілу стежку.

— Ось думаю. Впевнений, наша знайома білявка не ідіотка і відчувши, що я покоцав її договір з конклавом, чи кимось з цієї веселої спільноти, вона задерла хвоста і кинулась додому. І в найближчі роки навряд хоч на один виклик клюне, як би смачно він не виглядав. Так що Михайло зі своїми посіпаками поки не в курсі, що саме сталось. Може взагалі думають, що ви, дівчатка, просто затримались десь в дорозі. Сукні собі купуєте, туфельки вибираєте. У Михайла про жінок дуже дивні уявлення.

— І що? — спитала Леся, хоча Михайло їй був неприємний і без зайвих уточнень.

— Дуже хочеться їм сюрприз зробити. Давно я там не бував і впевнений, всім мене дуже не вистачає.

— Хм.

— Вони дуже зрадіють, впевнений, — сказав некромант таким тоном, що Леся на місці конклаву вже скупала б путівки кудись на інший край світу, причому в якесь дуже несподіване місце, де ніхто не здогадається шукати. — Тільки постарайся нікого там випадково не вбити.

— Я? — здивувалась Леся.

— Ну, не я ж перетворив тупого бездушника в квітучий кущ, а Ромчика взагалі невідомо в що, — буркнув Григорій. — Оце називається поперся додому від студентів відпочити.

Від яких саме студентів Леся миттєво зацікавило, але він тільки рукою махнув і прискорив крок.