9 (2)

Матюкатися Григорій умів гарно і довго. Леся аж заслухалась. І дуже здивувалася, коли він врешті замовк і тихо спитав:

— Навіщо?

— Ну… — чесно знову спробувала подумати дівчина і знову вийшло так собі.

— Та злякалася вона, — знайшов правильну відповідь привид, котрий теж прилетів подивитися спочатку на місце, де зник Ромчик, а потім на те, як некромант нарізає кола навкруги зомбі і не знає що з ним робити. Бо гілочки з нього нарешті виросли всі, а потім іще й цвісти почали.

— Потрібно було просто спокійно постояти і не виходити з кола, — рикнув Григорій з відчаю, бо зомбі застряг в черговому кущі, але це навряд надовго.

— Потрібно було попередити лопату, щоб не заходила, — огризнулась Леся.

— Яку ще ло… — і тут до Григорія дійшло, по обличчю було видно. — Ненавиджу це село. Якого біса якісь придурки освятили лопату, котру всунули в труну з покійником?! Якій падлюці це взагалі залетіло в його дурну голову?!

— А те, що зомбі після цього зміг спокійно тією лопатою користуватися, тебе не непокоїть? — чомусь зацікавилась Леся.

— А що б йому завадило. Він же не демон з християнського пекла. Він просто бездушник, котрий мабуть взагалі ні в що не вірив. Що йому те освячення. А от на магію воно може вплинути. Тонку енергетичні структури… а, кому я це розповідаю?

Григорій махнув рукою і пішов до зомбі. Можливо допомагати виплутуватися з куща.

Леся навіщось пішла за ним. Наче не надивилась і не нанюхалась поки.

Привид теж полетів. Він такого кіна ніколи не бачив, по його ж словах.

— Ну і? — тоном хірургічної медсестри над розрізаним пацієнтом спитала Леся. Бо хірург їй попався якийсь невпевнений в діагнозі. А може взагалі несправжній і тепер стоїть, дивується видовищу.

— Доведеться палити. І будемо сподіватися, що селяни сюди не побіжать і пожежників не викличуть.

— Можу туману нагнати і тоді вони твій вогонь не побачать, — запропонував привид.

— Наганяй, — дозволив Григорій.

— А ти мені що?

— Оживити я тебе не зможу.

— Та я не настільки наївний, — буркнув привид. — Але ось відчувати хоча б аромат того вина…

— Це теж неможливо. Ти не живий. Ти не можеш нічого відчувати. Можу запропонувати тобі хіба що колекцію еротичних журналів.

— І як я те листати буду?

— Вітер роби.

Привид задумався і врешті кивнув.

— В склеп закинеш, — буркнув. — У тебе хвилин сім, на більше мого туману не вистачить.

Зомбі вони врешті спалили разом з кущем. Як це будуть пояснювати собі селяни, Григорія не цікавило. Журнал він пообіцяв прислати з якимось хлопчиком, котрий приїде робити заміри і пішов до того місця, де зник Ромчик.

І ось там Леся мала честь прийняти участь в розкопках. Та ще й лопата стала в пригоді. Григорій нею професійно копав, привид вболівав, Леся за допомогою миски відгортала землю від краю, щоб не сипалась назад в яму.

Якої миски? А яку знайшла серед могилок, точніше, то привид знайшов і провів, такою і відгортала.

І вони врешті навіть відкопали скриньку. І з нею пішли додому. До Лесі. Григорій по дорозі навіть встиг активувати щось розставлене зарання.

А поки йшли, Леся встигла зрозуміти дуже багато речей. Наприклад, чому ніколи не любила пригоди. Відчувала, мабуть, що вони їй зовсім не сподобаються.

І що чоловік, котрий несе на плечі щось важкеньке — це гарно, зрозуміла. Принаймні Григорію воно личило. Та йому геть усе личило. Навіть вся та грязюка, котру він встиг на себе назбирати.

І що в цілому цьому некроманту начхати на спокій людей, якщо йому за той спокій не заплатили. Бо закопувати яму він не став. Махнув рукою і сказав, що на шукачів скарбів і розкрадачів могил все одно подумають, а він і так сьогодні задовбався.

Що вночі гарно зрозуміла.

Що бути відьмою зовсім не хоче, і що вибору, нажаль, нема.

І що ванна дуже потрібна річ, бо не один Григорій грязюку збирав.

— А як? — сумно спитала вона, коли вони дійшли і відкопаний скарб був недбало кинутий ледь не біля дверей. І грязюку на долонях показала, для більшого розуміння.

— І занедбані господарями хати я не люблю, — буркнув некромант, після чого нагрів Лесі відро води за допомогою магії і пішов кудись відмиватися з іще одним відром в компанії.

І Леся зрозуміла, що Григорії таки хороші чоловіки, хоч і дивні трішки. Ну, чи не трішки. І характери в них так собі. Але ж все одно хороші.

З цими думками вона швиденько відмилась, радіючи, що не пірнала в землю головою, трішки посиділа, засумувала і пішла дивитися, де там застряг некромант.

А потім стояла, спершись плечем на стіну і милувалася гарно скроєним чоловіком в місячному сяйві, котрий зробив собі стіну з води і намагався відмити голову буз шампуню.

Ні, вона б могла принести йому той шампунь, у Лесі він був. Але дивитися на купання Григорія було значно приємніше. Тому вона стояла, дивилася і відчувала себе справжнісінькою відьмою. І це було навіть приємно.