розділ 9

— А іще, — сказав Григорій, коли зомбі, трішки подумавши, закинув лопату на плече і не поспішаючи пішов до Лесі, — якщо я скажу «лягай, ти лягаєш.

І пішов назустріч любителю розкопок, на ходу намотуючи на руку підозрілі буси.

Леся навіть не знайшлась з тим, що б на це відповісти, бо нічого окрім схопити палицю і запустити в спину, в голову їй не лізло. А палиця валялась поза межами кола. Григорій точно щось не договорив.

Хоча, зрозуміла Леся, коли він пройшов повз проігнорувавшого його зомбі, це вона погано слухала. Бо некромант же ясно сказав, що спочатку закине кудись Ромчика.

А те, що буде щось робити з не Ромчиком, взагалі не казав.

— Зараза, — сказала Леся, коли зомбі дійшов і вперся в невидиму перешкоду майже відсутнім носом. З очиці в нього з цікавістю виглядав дощовий черв’як і Лесі здавалося, що він на екскурсії. Зомбі його возить, він роздивляється цікаве.

— Кахф, — поправив її екскурсійний транспорт і ударив по перешкоді кулаком, розчвакавши свою руку і розламавши частину визирнувших на світ костей.

— Яка гидота, — пискнула Леся, інстинктивно шукаючи в карманах невідомо що. Пальто на ній знову було чуже, бо саме воно чудово себе зарекомендувало в поході по кладовищам. І теоретично в тих карманах могло бути що завгодно. А була якась суха трава.

Ну, Леся її вийняла, роздивилась, не зрозуміла, що воно таке, але про всяк випадок кинула в чудовисько і тихо буркнула:

— Перегній ходячий, їжа для трави.

На диво, гілочка пролетіла захист кола і гарно впечаталась зомбі в лоба, а потім в нього провалилась, чи щось таке.

Він застиг, трішки подумав, чи що, черв’як вигнувся, наче подивився на лопату і, мабуть він в цій парочці був штурманом, бо в наступну мить зомбі ткнув в захист саме нею. І якимось дивом Леся здогадалась, що буде далі, бо смикнулась в бук і лопата пролетіла повз, як спис. І як той же спис гарно застрягла в куши.

— Кахф, — оцінив власний кидок метальник і почелімпав за своєю зброєю.

— Зараза, — прошепотіла Леся. Подивилася на Григорія, але він явно був зайнятий, він вирощував над Ромчиком гарну мильну бульбашку, гарно ж розводячи руки в боки. Хоч супергероя з нього малюй.

Дівчина пошукала іще щось в карманах, знайшла три білих камінчика, звісила їх на руці, подивилася на зомбі, котрий воював з кущем за лопату.

Знову подивилася на Григорія, але в нього справи йшли так собі, бо Ромчик став рухатися і намагався прорвати бульбашку, а вона намагалася зменшитися.

— І навіщо я маю лягати? — трішки істерично спитала Леся у всесвіту. — Щоб якесь чудовисько в мене лопатою не промахнулося?

Всесвіт у відповідь промовчав, до чужих проблем йому справи не було.

Леся перебрала камінчики, знову подивилася на Григорія, зітхнула про свою важку жіночу долю. Бо всі жінки, як жінки, а вона спочатку сама собі проблеми створює, а потім їх іще й ніхто за неї вирішувати не хоче, а якісь Олеги їх іще й додають.

А зомбі таки переміг кущ, залишивши йому на пам’ять власну руку, і знову пішов до Лесі.

— І от що я маю з цим робити? Чим мені якесь лягай допоможе?

Іншої зброї крім камінчиків не було.

Леся швиденько перебрала розумні думки.

Потім не розумні.

Потім зрозуміла, що думати вже пізно.

Роззирнулась, але прекрасних принців на горизонті так і не з’явилося. Мабуть тому, що шукати на кладовищі драконів і принцес марно. Спробувала видавити з себе хоч якусь ідею. Але як ти видавиш те, чого не було.

А потім зомбі підійшов і знову замахнувся лопатою.

— Та щоб в тебе і друга рука відвалилась, а очі виросли на потилиці і дивилися тільки назад! — гаркнула вона несподівано басом і кинула камінці.

Вони пірнули в мерця як і та суха трава. Не зомбі прямо, а якийсь ходячий басейн для дуже дивних способів пірнання. Лопата все-таки полетіла, разом з рукою і тут Леся зрозуміла навіщо лягати.

Правда в неї вийшло тільки сісти. Метальний інструмент просвистів над головою і знайшов новий кущ. Мертв’як завмер, трішки подумав і дуже повільно повернувся до Лесі спиною. Після чого пішов в інший бік і став обростати листочками.

— Він тебе приб’є, — сказали поряд голосом знайомого привида і він сам проявився сидячи на мокрій траві поруч з Лесею.

— Хто? — пискнула дівчина.

— Та некромант твій. От як він тепер стане розділяти живе з неживим?

— А як він збирався черв’яка відділяти? — спитала Леся агресивно і зрозуміла, що з неї досить. Тому вийшла за межі кола і пішла відвісити копняка Ромчику. Бо дістав зі своїм прагненням потягнути час і не потрапити в якесь чудове місце.

І мабуть в неї було щось таке на обличчі. Бо Ромчик несподівано завмер, можливо навіть впізнав в ній ту саму істеричку котра бажала йому тільки хорошого, а потім взяв і зник.

І для страшної відьмачої помсти залишився тільки Григорій.