розділ 8

Після прибирання в підвалі сеанс спалення різної фігні в діжці повторився. В підвалі взагалі якийсь треш творився. Там по банках з однаковою акуратністю були розкладені огірки і кажанячі крила (як бабця їх ловила?!), Леся навіть маринованих мишей знайшла. А що там були за шматки, вона і знати не хотіла. До деяких рідин теж виникали питання. Одну бочечку Григорій знищував прямо в підвалі тихо бурмочучи, як же він ненавидить самоучок з буйною фантазією. І закопувати теж знайшлось що — якісь мідні штуки, котрі навіщось були розвішані по кутках.

— Ну, хоч черепів не назбирала, — похмуро сказав Григорій, коли в залізній бочці все догоріло і він зняв якісь магічні фільтри, бо на той диво-запах обов’язково б сусіди збіглись, якби його відпустили в світ. — Леся, запам’ятай, все фігня. Має значення тільки те, чим наситилося навколишнє. Тому, що земля з безіменної могилки, що зі звичайної, що палець цнотливої повії, відкопаний на тому ж кладовищі — все абсолютно однакове. Дієвість залежить від самого кладовища. От місцеве прямо тобі знахідка для магів. І тут або місце таке, або інші маги колись постарались, плюс місцеві відьми, котрих, схоже, мертві попередниці до села прив’язували, а це добряче псує характер. Особливо відьмам і демонам. Бо що ті, що інші, навіть якщо терпіти не можуть виходити з дому, мають відчувати, що така можливість є. Інакше в них сила починає наче об стіни битися. Тому демонів і вважають таким злом. Спочатку тримають їх в колі, добре, якщо не десятиліттями, а потім дивуються, що демон врешті вирвався, перетворив на попіл будинок рабовласника, а з ним і половину міста.

— Угу, — видихнула Леся. Тітка розповідала, що характер у бабусі був дуже паршивий.

— Хоч хтось розуміє, — буркнула Аліса і її хвіст поворушив кінчиком.

А вночі вони пішли на кладовище і навіть Алісу з собою не взяли. Леся теж би з задоволенням залишилась, але Григорій заявив, що вона спадкоємиця місцевих відьом, так що саме до неї без проблем може вийти хтось на кшталт того привида і щось цікаве розповісти. І виявився абсолютно правий.

— Це що таке, я вас питаю? — ледь не в вухо вискнув жіночий голос, коли вони ще до того кладовища навіть не дійшли — велосипед був один і Григорію він явно не подобався.

Леся обережно озирнулась і не відразу зрозуміла що то там так загадково ворушить гілочками. А виявилося, якась не надто одягнена жіночка волоссям навчилася ворушити і ні, щоб в цирк відправитись ті фокуси показувати, вона вирішила, що в кущах те робити більш доречно.

— Це дріада? — спитала у некроманта.

— Навряд. Більше на русалку схоже.

— А що вона в кущах робить?

— Хто її знає? — філософськи озвався чоловік. — Коханця мабуть чекає. Чи рандомних чоловіків ловить. Вилізла на мій запах, а тут мало, що відьма поруч, так ще і я некромант.

— О.

— А їй жерти хочеться. Відпила б хорошого настрою, здоров’я і закопалася назад під кущик. Не пощастило бідній.

— І ти нічого їй не зробиш? — здивувалася Леся.

— А сенс? Вона тут не одна. А одна, з інших місць відразу набіжать, ще й поб’ються, підземні води перепортять. А ті придурки, що шукають пригоди по кущах, знайдуть їх ще десь. Леся, нормальні чоловіки до якихось неадекваток не чіпляються. Бо мало що, може вона маніяк і ошивається біля кладовища, бо там тіло зручно ховати.

— Сам ти маніяк, — образилась русалка, пошелестіла трішки кущом і наче розчинилася в ньому, а її волосся злилося з гілками.

— Світ дуже складна штука, — вирішила Леся.

— Так і є! — життєрадісно гаркнуло справа і дівчина підскочила від несподіванки. — Як в вас справи? А то тут Олег з Ромчиком трішки побилися, могилки треба поправити. Іще коза повішалась, але її господарка врятувала, на хуліганів бубніла.

Леся недобре подивилася на знайомого привида.

— Так от, — проігнорував він її погляд. — Ромчик, він хоч і капець що, а не людина, зате розумніший. Бо не людина ж, успадкував від тієї водяниці знання. І тепер він копає, щоб дістати ту книгу. А Олег його лопатою, лопатою. А той відростки відрощує, а вони гниють, смердять. Якщо завтра прийдуть люди, недобре буде. А Олег дурний, тому ту хтонь величиною з невеликий пагорб теж копає.

— Який ще Олег? — спитав Григорій.

— Бездушник. Сумний такий. Іноді ще й співає жалісливо. Але дурний.

Під диво-розповідь вони дійшли до кладовища. Григорій всучив Лесі якусь висюльку, обізвавши її захистом. Під цим захистом дівчина пішла далі, відчуваючи під ногами дивне тремтіння і не очікуючи нічого хорошого. І вона навіть не помилилась. Бо що може бути хорошого в тому, що ти виходиш з-за невідомого по темноті куща, а тут сюрприз. Щось колишиться, як то море в шторм, ворушиться потихеньку. Без жодного звука, причому. А на ньому зверху класичний такий зомбі, з лопатою і ентузіазмом пенсіонерки, котрій ніяк не обійтися без мішка картоплі, викопаної на чужому городі. Копав він знатно. З наснагою і натхненням. Мабуть було багато часу і зайнятися більше нічим.

— Ось я й кажу, дурний тому що. Хто взагалі те фактичне дерево копає? Дерева пиляти треба, чи палити, — закінчив свою цікаву розповідь привид і став тихо відлітати подалі від неприємностей.

— І? — спитала Леся в Григорія, бо ж він тут професіонал.

— Хм, — багатозначно відповів їй некромант. — Дійсно хтонь якась. Ніколи такого не бачив. Найцікавіше, чому Ромчик з місця не зрушує і не намагається бездишника зжерти? Воно було б логічно.

Леся подивилася іще раз на чудовий пейзаж, чи батальну битву, важно було визначитись, що воно таке, і не зрозуміла, чому Григорій вирішив шукати там якусь логіку.

— Логічно? — перепитала про всяк випадок, може вона щось не так зрозуміла. — Ось це має бути ще й логічним?

— У всьому є своя логіка, — з глибокими філософськими нотками озвався некромант, аж захотілося позичити у зомбі лопату і врізати йому по лобі. — Ромчик — перетворена істота. Повністю. Але він живий. Фактично чистокровна нечиста сила. Йому треба жерти в фізичному плані, рости, розмножуватись, захоплювати території. Бездушник ж мертвий. Розмножуватися він не може в принципі. І всі його проблеми, що він не може заповнити діру, котра залишилася на місці його сутності, бо після смерті її віджерло щось, чому він по дурості ту частину віддав. Може за гроші, може програв, мало що. І він жере, бо не відчуває себе цілим і через це не може розпастись на ніщо, чи відправитись в якесь пекло, чи рай, чи Вальгаллу, залежить у що вірив, чи яким богам служив за життя, іноді сам про те не здогадуючись. Розумієш?