7 (2)

В Лесі хвилями піднімалось і опускалось щось невизначене і безформне, то тепле, то холодне і з колючими, як їжак іскрами. Мабуть то була магія, котрій теж хотілося знайти невідомого Михайла і плюнути йому на голову, причому так, щоб облисів і гарний надпис «довбень» світився, і щоб жоден парик на тім надписі не затримувався.

Демониця раптово виявила, що на столі біля самої стіни стоїть миска з цукерками і тепер тихо їх тягала. Мабуть вирішила перед смертю хоча б якесь задоволення отримати.

А Григорій думав, час від часу постукуючи пальцями по стільниці. І врешті до чогось додумався.

 — Так… — він подивився на Лесю і загадково посміхнувся. — Хочеш великої помсти?

— А?

— Там купа Олегів, — натякнув Григорій. — Хоча деяких звати інакше. Та й лишати тебе саму я зараз не ризикну. Ще якийсь найманий робітник знову припреться. Інкуб, наприклад. І сама не зчуєшся, як будеш працювати прибиральницею в кублі неадекватних підлітків, впевнених, що ти мрієш про них таких гарних, і в день і вночі, навіть уві сні.

— Якось мені не хочеться.

— Ось і мені не хочеться. Бо ображена відьма, дуже сильна відьма, а розгрібати те все хто буде?

— Е? — здивувалася Леся, а демониця знову спробувала заповзти під стіл.

— Знаєш чому інквізитори за всього старання так і не змогли спалити жодну справжню відьму? Бо іще на етапі допиту з ними ставалися різні непередбачувані речі. Відьма може й не виживала, але їх те навряд втішало, бо відьомська магія, навіть не завершена, не зникає після смерті відьми. Це все забобони. Вона ще й рости і розвиватися вміє.

— О, — сказала Леся, бо не придумала щоб іще сказати. З одного боку власна сила радувала. З іншого, цей некромант за якихось придурків більше непокоїться, а не за її безпеку. Так же виходить? А з третього, відходити від Григорія зовсім не хотілося. Не надихали її перспективи.

— Тому ми вирішуємо всі справи тут і їдемо в гості, — недобре посміхнувся Григорій.

— А я? — пискнула демониця.

— А ти сидиш тихо і зайвий раз не ворушишся. Потім з нами поїдеш. Будеш мене надихати на подвиг.

Надихати білявці явно не хотілося, але вона й не пискнула. Сперечатися зі злим некромантом їй явно хотілося іще менше.

— І з ким я зв’язалась? — тихо пробурмотіла Леся.

— Потомки Луева Чорного, — буркнула сукуб, кинувши короткий погляд на чоловіка. — Вони всі такі.

— Які? — спитала Леся. Цікаво ж. Хоча вона поняття не мала, хто такий той Чорний. Це призвіще?

— Сміливі, — визначилась білявка, трішки подумавши. А потім кивнула і представилась: — Я Аліса.

— Приємно познайомитись. Леся.

— От дурна, не варто називати ім’я демону, — тут же фиркнула Аліса.

— Чому? — Леся подивилась на Григорія.

— Забобони, — сказав він. — Нічогісінько вони з тим ім’ям зробити насправді не зможуть. І ніхто не зможе. Не визначається людина якимось іменем, даним при народжені. От на заслужене вже можна якось вплинути, бо воно частина людини, а не просто, хм, назва, але там і так всі його знають.

Демониця щось буркнула. Схоже некромант заважав їй лякати наївну відьму.

— Нам потрібно закінчити прибирання, тим більш, в нас тепер помічниця є, — сказав Григорій іще трішки подумавши. — Впевнений, в підвал твоя дивна родичка встигла затягти щось цікаве. Знайдемо. Може закопаємо десь. Потім відпочинем, поспимо трішки, якщо вийде, і підемо розбиратися з кладовищем і Ромчиком. Бо це точно не можна кидати в такому стані.

Леся кивнула. Аліса пробурчала, що вона в прибиральники не наймалася, але сперечатися з некромантом не наважилася. І Леся її навіть розуміла. Що не завадило вручити білявці відро, ганчірку і фронт робіт.