розділ 7

Виявляється, поки Леся жила собі тихо, зустрічала Олега, виходила навіщось за нього заміж, розлучалася і навіть знайомилась з Ромчиком, в світі існувала собі магія, наче так і має бути. І навіть не особливо ховалася від не магів. А навіщо ховатися, якщо одні вірять навіть в те, що водичкою, над котрою пошепочуть незрозумілі слова через екран телефона, можна вилікувати геть усе і повернути молодість, а інші не повірять, навіть якщо якась сердита відьма виростить їм ріг посеред лоба?

Так що не ховалися. Жили собі, як могли, сімейні традиції зберігали, за випадковими проявами магії в сторонніх спостерігали і вмішувались, якщо ситуація вимагала. І все б нічого. Але хоча б раз в сто років неодмінно з’являться люди, котрі чи хочуть ту магію винищити, чи якось її собі підпорядкувати. Так що зараз є такий собі конклав магів, зі своєю радою, судами, міні-армією. Серед них навіть спадкові маги є, може були б і відьми, але відьом, шаманів і інше «низьке» магією вони чомусь не признавали. Що навіть в якихось їх документах прописано.

І все собі йшло тихо-мирно, поки якісь ідіоти, не інакше, як начитавшись книжок про академії магії, не вирішили організувати собі школу. В котру будуть приймати не спадкових магів. Ага, щоб навчених магів було якомога більше. На хіба воно комусь знадобилося, демониця пояснити Лесі не змогла.

— І що? — спитала Леся, не розуміючи, що в школі може бути настільки погане.

— Потоки сили, вихори і все таке, — сказав Григорій. — Потім ті учні ще час від часу на власний шлях натрапляють…

— Власний шлях, — зацікавилась Леся, сама не розуміючи чому, наче потягнуло щось.

— А, — махнув рукою Григорій. — Магія, то сила і все таке. Місцями непереборна. От я некромант — це вроджений талант, такий собі відтінок в палітрі. Це означає, що найлегше мені впливати на неживе. Піднімати його, вкладати. Але це ж мізки плавить. Дуже. Інакше люди б не додумувались до того, щоб перетворювати самого себе в ліча, чи ще якусь пакість, у котрої замість мізків магія. Не можна на своєму таланті занадто зосереджуватися, іноді не варто навіть його чіпати за рамками «пробудив силу, плюнув на неї, зайнявся своїми справами». А так… серед моїх родичок навіть сильна некромантка-цілителька є. І у всіх так. Не можна природникам в друїдів перетворюватися, бо спочатку вони почнуть села винищувати, бо лісам рости заважають, а потім люди ті ліси під корінь вирубають, бо з них різні чудовиська виповзали. Навіть вродженим цілителям сила мізки плавить. Та навіть деяким чарівним створінням, на кшталт демонів.

— Ага, — кивнула Леся.

— А іще є така штука, як шлях, — продовжив Григорій розповідати. — От у мене шлях воїна, на котрий я випадково натрапив. В дитинстві на мене неживе напало, я його переборов і ось. Зійти при всьому бажанні не можу. Воно тягне, при спротиві ледь не на голову починає різні пригоди кидати. Сила світу і все таке. Тому я періодично чищу кладовища, б’ю пики і так далі. Ніна, це та, котра цілитель, сама свій шлях вибрала. Вона лікує і теж не може зійти, хоча вона й не хоче. Навіть після того, як помирала, щоб набрати побільше сили і справитись з невиліковним.

Леся кліпнула.

— Некроманти стають сильнішими, коли помирають. Вона це робила в лікарні, щоб оживили. А деякі ідіоти в лічів…

Він знову махнув рукою.

— А я? — спитала Леся з острахом. А то раптом вже у щось вступила і сама не помітила.

— Поняття не маю, це з часом розумієш, — відповів Григорій, навіть не намагаючись говорити, що все гаразд. — Так, про що я? А, про цю дурну школу. Взагалі-то в школах магів нема нічого такого, коли дирекція там не ідіоти, і викладачі можуть справлятися з викликами, не ігноруючи те, що вважають чимось низьким і неважливим. Але в нас тут адепти вчення про найвищу магічну расу завелись. Причому Антон… це один з надихачів на ту школу, філософ, філантроп, на щастя досить адекватний, але впертий в своїй вірі… Так ось, цей тип якось вирахував, що однопотокова сила має підсилювати своїх носіїв. Ну, це коли природники разом, некроманти разом, стихійники разом і далі по списку. І саме через те він вклав гроші в цю дурню, в сенсі, в школу. А ті і раді старатися. Поділили на факультети, пояснили, що щось таке різнокольорове і чітко не визначене, як в тих же відьом — надто слабка фігня, щоб витрачати на неї час. Причому у них чудово вийшло ігнорувати факти існування дівчат на кшталт Світлани. В котрої і талант некроманта, і талант недопророка, і відьма вона сильна. Ніяк придурки не допетрають, що якщо людина може дотягнутися до однієї нитки, то за бажання і до інших дотягнеться. Ну, я ж казав, що вроджене, це просто те, що простіше. Щось я вже плутаюсь.

Григорій почухав потилицю. Леся про всяк випадок кивнула. Демониця поворушила хвостом.

— В цілому, це все не так важливо. Головне, що ті придурки почали ростити сильних магів. Поняття не маю, на хіба воно їм потрібне. І в них полізли проблеми, як воно й має бути. Антон, в чому я впевнений, з цікавістю за цим всім спостерігає. Цей козел мабуть ту школу сприймає як цікавезний експеримент. А придурки додумались до чергової фігні. Ну, до того, що в жінках магія слабкіша, бо жінки менш агресивні в середньому, вони ж додумались.

— Угу, — буркнула Леся, в котрій стрепенулась феміністка.

— Так навіщо їм відьми? — спитав Григорій у білявки.

— Ну… — невпевнено відповіла демониця, втупившись в стіл. — Для вирівнювання фону. Бо надто велика визначеність потоків.

— Чого? — явно здивувався Григорій.

— І хлопці стали в місто на гульки втікати, особливо коли сила переповнює…

— А відьми до чого?

— Дівчат в школі не вистачає, — буркнула демониця. — Настільки, що ті дурні діти мене викликали, випадково, а я не здогадалася відразу втекти, — розповіла сумно.

— Так, — тоном, котрий не передвіщав нічого хорошого, протягнув некромант. — Ці придурки випускають в місто інших придурків, та ще й в момент, коли ті не здатні себе контролювати?