6 (2)

Відкрила двері Леся різко, з великим бажанням сказати «бу!» і закрити їх перед носом тітки. Але тітки там не виявилося. Там стояла незнайома дівчина. Гарна, що твій капець. Наче тільки що відкрився десь портал і з нього почали вискакувати чиїсь там мрії на підборах не менше дванадцяти сантиметрів.

Дівчина була білявка. Очі великі, сірі, губи в міру пухкенькі, ніс рівний, вилиці, лінія підборіддя…

Аж проклясти її захотілося.

— Ти з цим обережно, а то я відзеркалю, — буркнула дівчина, змірявши Лесю зацікавленим поглядом. — А мені зовсім не хочеться, просто захист такий.

І посміхнулася, зараза.

— Вітаю, — буркнула Леся, стараючись дивитися на це видіння в короткому сарафанчику без ненависті. Виходило, мабуть, так собі.

— Хто там ще? — спитав Григорій за спиною, підійшов, голосно хмикнув. — І? — спитав.

— Служба реєстрації нових… — якось раптово знітилась дівчина.

— Нових? — перепитав Григорій.

— Відьом, — зовсім тихо закінчила дівчина.

Григорій зробив іще крок, став поруч з Лесею і з таким сумнівом подивився на білявку, що в неї навіть натяк на посмішку зник.

— Це з яких пір суккуби відьом реєструють? — спитав.

— В мене легальна робота! — задерла підборіддя дівчина.

А Леся стала відчувати всю невизначенність світу, яка тільки була. От відчуття були саме такі.

— Добре, перефразую, — примружив очі чоловік і зробив іще один крок. — З яких, до біса, пір, відьом хтось десь реєструє?!

— Вона ж не родова, — відступила дівчина і навіть ні за що своїми підборами не зачепилась. Зате з-під сарафана в неї вивалився хвіст з пухнастою китичкою і став мотилятися туди-сюди, як в кішки.

— Тому якийсь придурок найняв сукуба і засилає його до жінок, котрі поки не зрозуміли у що випадково вляпались, так? Контрактики підсовуєте? Вгадав? Обіцяєте таку ж незабутню красу, як ось в тебе…

У дівчини припіднялось волосся над вухами, а потім з нього показались ріжки, стали рости і закручуватися, як у барана.

Леся несміливо хихикнула. Це ж треба яке незабутнє враження Григорій на дівчат справляє.

— Я всього лише найманий робітник! — з нотками паніки пискнула демониця. — Я взагалі нічого! Та я зараз піду…

І в неї за спиною розкрились величезні кажанячі крила.

— О-о-о-о… — з захватом видихнула Леся, їй завжди хотілося подивитися, як вампіри на такому літають.

— Стояти! — рявкнув Григорій.

— Та я нічого! — запевнила сукуб і крила миттєво склалися. Вона ще й випрямилась як солдат на параді.

— Розповідай, бо я тебе до Костика в академію відправлю в якості навчального посібника!

— Це не людяно! — пискнула нещасна білявка і, здається, навіть зростом менше стала.

Леся хмикнула, подивилася на ноги красуні і замість підборів виявила білі кросівки з помаранчевими шнурками.

— Хороша штука — магія, — сказала задумливо, за що отримала два невдоволених погляда. — Може каву зробити? — спитала.

— Мо… — спробувала відповісти білявка, але Григорій схопив її за лікоть, смикнув до себе так, що голова мотнулась і потягнув в будинок. Мабуть згадав, що тут кругом люди і Олеги з тітками тиняються.

— Ось тобі і владний герой, — пробурмотіла Леся і теж зайшла, акуратно зачинивши за собою двері.

Поки вона ходила, Григорій встиг засунути білявку за стіл і залякати так, що вона сиділа згорбившись і тільки хвіст продовжував виражати активне незадоволення ситуацією.

— Я ж нічого, я найманий робітник, — тихо нила білявка.

— Я тобі зараз твоє нічого в таке місце засуну, що весь конклав тих ненормальних не витягне за всього бажання, — пообіцяв Григорій таким тоном, що йому важко було не повірити.

— Яке дивне збочення, — оцінила Леся, розшукуючи мелену каву, котру вчора точно бачила.

— Я б на твоєму місці не хазяйновиту мишку тут зображав, а поцікавився якого біса приперлась ця краля і навіщо її наймачам відьми, котрі ні в біса не вміють нічого робити з власною магією. В котрих нема сім’ї за плечима, котра таких наймачів на шмаття порве при першому ж натяку.

Григорій явно вирішив псувати настрій всім присутнім жінкам. Але Леся все ще пам’ятала Ромчика і особливого враження воно на неї не справило. Каву вона знайшла і стала шукати чашки, бо ж прибирання, що його.

— Я уважно слухаю, — запевнила, знайшовши першу, чомусь на табуретці засунутій під стіл.

— Бачиш, вона уважно слухає, розповідай давай.

Білявка награно шмигнула носом. Нагадала, що вона лише найманий робітник. Спробувала взяти з Григорія якусь клятву, але була послана по такому заковиристому еротичному маршруту, що не відразу змогла ним подумки прослідувати, по виразу обличчя було видно.

— Ну, це, у них жінок не вистачає, — сказала нарешті.

— Що? Де не вистачає? — щиро здивувався Григорій.

— Та в школі їх. Спочатку набирали тільки з високою магією учнів. Запевняли, що в дівчат навіть та висока не достатньо висока. Дівчата й плюнули на ту школу. Ну, ті, що розумніші і не затюкані. А потім проблеми полізли.

І білявка загадково посміхнулась.

— Тільки спробуй торгуватися, — недобре попередив Григорій. — У нас там Ромчик нежонатий помер, від горя в чудовисько перетворився, а в мене є знайома богиня кохання.

Білявка зблідла. Подивилася з надією на Лесю, а потім стала розповідати досить дивну історію. І, так, історію про конклав ідіотів. Інакше те сприймати не виходило.