розділ 6

Чоловік з пристрастю до прибирання — то є велике зло.

Цю істину Леся зрозуміла ще зранку, але зупинятися на досягнутому Григорій не збирався. Бо її потрібно було чимось зайняти, інакше точно мухоловок наловить і змусить носити туфлі на підборах. Ага, на кожній з тридцяти ніг.

Леся подивилася в телефоні що та мухоловка таке. Оцінила. І вирішила, що підбори в тій зовнішності зайве.

— Котів теж не треба, — бурмотів Григорій, перебираючи старі книги і прискіпливо заглядаючи під кожну палітурку. Раптом там ховається щось значно цікавіше означених на ній високих принципів трудових колективів? — Бо кіт або не витримає і здохне, а воно тобі навіщо? Ще плакати будеш, знаю я вас, відьом. Або попадеться якась чарівна зараза, не позбавишся за всього бажання. А чарівні коти, повір мені, не та штука, з котрою приємно жити. Особливо в побуті.

— Гірше чоловіків? — спитала Леся.

— Гірше Олегів, — визначився Григорій, і вона вирішила, що дійсно обійдеться. Краще вже стоніг на підборах. — Не чіпай! — рявкнув некромант, коли Леся потягнулась до якогось непоказного зошита з плямою на обкладинці. — От дурна баба, щоб ти щоночі в труні переверталась, а від крику півнів підскакувала.

— А? — здивувалась дівчина такій реакції.

Григорій роззирнувся, сходив за ложкою і потикав нею в зошит. Хмикнув, за допомогою ложки розкрив і з нього випала засушена квітка. І, здається, якась пилюка.

— Що це? — спитала Леся.

— Не впевнений, але дуже схоже на спробу прив’язати спадкоємицю до будинку і села, щоб не сміла в своє місто чкурнути. Треба пошукати. От точно десь є щоденник про те, як правильно охороняти дива місцевого кладовища від недолугих людей. Бо яка ж самоучка без розведення різного непотребу, бо ще прабабця те розводила і тому була довго молодою, гарною і померла в один день.

— З ким? — не зрозуміла Леся.

— Просто в один далеко не чудовий день. Після смерті відьми створений нею звіринець починає активно розбігатися-розростатися. А тут і без того див вистачає. Як же я вчасно сюди приїхав.

— Е? — несподівано дійшло до Лесі. — В сенсі прив’язати до села?

— Магія, — буркнув Григорій. — Ритуал. І відьма, маг, та навіть бог, хоч останній і недовго, опиняється в такому собі колі, за радіус котрого не може вийти. Так ще демонів часто ловлять, в коло. А вони потім вириваються, дуже злі.

— Е? Які ще демони?

Григорій зітхнув, сумно на неї подивився.

— Та звичайні. Бувають великі, волохаті і тупі. А бувають двадцятирічні на вигляд красені, котрі зі студентками під ручку по світах скачуть, бо то страх як весело.

— Я дуже мало про світ знаю, — зрозуміла Леся, роздивилася книжку про якесь незрозуміле засідання комсомольського чогось там і кинула її в мішок до сміття.

Потім вони те все, разом з підозрілим зошитом, палили в залізній бочці, котра знайшлась за хатою. Потім некромант простукував стіни, тихо лаявся і дивувався людській дурості, а Леся відмивала полиці, підвіконня, підлогу.

Потім доїли пиріжки і Григорій спробував пояснити Лесі, чого не можна робити відьмі, щоб не отримати неприємності на свій гарний зад. Вони навіть список склали і дівчина впевнилась, що дуже багато всього про світ не знає. Бо договори з демонами там були навіть не в першій десятці.

— Хто при своєму глузді стане топити дітей, щоб отримати русалку? — дивувалась вона.

— Волосся русалок в зілля кидали, не пам’ятаю яке. Але воно не дієве, Світлана взагалі тільки посміялась з того рецепту. А вона справжня відьма, з дипломом психолога, талантом бачити вірогідне майбутнє і правильним навчанням поводженню з чарами.

— О-о-о… — пораділа життю Леся. У неї і диплом не той, і талантів щось не відчувається, і навчання відсутнє.

— Та дівчата з основним допоможуть, вони добрі, — з сумнівом сказав Григорій.

— Чи волосся мені повидирають через одного некроманта, — буркнула Леся.

— Там половина щасливо заміжні і жодній до мене справи нема. Так, потрібно ще подивитися, що в підвалі. А то ще вилізе звідти пацюк в короні…

— Чи багатоніг на підборах, — покивала Леся, хоча прибиранням вона вже була сита по горло. Тут би лягти, витягнути ноги і нехай Григорій розповідає свої байки далі.

Але не судилося. Бо в двері хтось старанно забарабанив.

— Тітка. З сантехніком, — буркнула Леся і пішла відкривати. А куди вона подінеться?

Відкрила двері Леся різко, з великим бажанням сказати «бу!» і закрити їх перед носом тітки. Але тітки там не виявилося. Там стояла незнайома дівчина. Гарна, що твій капець. Наче тільки що відкрився десь портал і з нього почали вискакувати чиїсь там мрії на підборах не менше дванадцяти сантиметрів.

Дівчина була білявка. Очі великі, сірі, губи в міру пухкенькі, ніс рівний, вилиці, лінія підборіддя…

Аж проклясти її захотілося.

— Ти з цим обережно, а то я відзеркалю, — попередила красуня, змірявши Лесю зацікавленим поглядом. — А мені зовсім не хочеться, просто захист такий.

І посміхнулася, зараза.

— Вітаю, — буркнула Леся, стараючись дивитися на це видіння в короткому сарафанчику без ненависті. Виходило, мабуть, так собі.

— Хто там ще? — спитав Григорій за спиною, підійшов, голосно хмикнув. — І? — спитав.

— Служба реєстрації нових… — якось раптово знітилась дівчина.

— Нових? — перепитав Григорій.

— Відьом, — зовсім тихо закінчила дівчина.

Григорій зробив іще крок, став поруч з Лесею і з таким сумнівом подивився на білявку, що в неї навіть натяк на посмішку зник.

— Це з яких пір сукуби відьом реєструють? — спитав.

— В мене легальна робота! — задерла підборіддя дівчина.

А Леся стала відчувати всю невизначеність світу, яка тільки була. От відчуття з’явились саме такі.

— Добре, перефразую, — примружив очі чоловік і зробив іще один крок. — З яких, до біса, пір, відьом хтось десь реєструє?!

— Вона ж не родова, — відступила дівчина і навіть ні за що своїми підборами не зачепилась. Зате з-під сарафана в неї вивалився хвіст з пухнастою китичкою і став мотилятися туди-сюди, як в кішки.