розділ 5

Лесі снився сон, причому вона розуміла, що це сон.

В цьому сні Мар’яна вийшла з чергового дзеркала-портала в знайомому дворі, плюнула на кущ бузку і гілка підозріло задимілась. Постояла трішки, задерши голову кудись в напрямку верхніх поверхів знайомого будинку. Потім підійшла до лавочки, сіла на неї і трошки посиділа, буромочучи щось схоже на дитячу лічилочку. Встала, вперла руки в поперек і прогнулась назад.

— Пора, — вирішила чомусь, після чого підійшла до дверей під’їзду і просочилася через них, наче була привидом.

Що вона робила в під’їзді, сон чомусь не показав. Бо опинилася Мар’яна відразу перед дверима знайомої квартири. Причому була вже не в рідному одязі, а в екстремально короткій сукні з блискітками, на ексремально високих підборах і з крихітною пухнастою білою шубкою, накинутою на плечі. Бойовий макіяж вона теж встигла десь вивчити і зобразити на своєму обличчі, та й манікюрний салон десь по дорозі зустріла і зробила собі довгі акрилові нігті, навіть на вигляд схожі на невеликі кинжальчики. Чи потрібно говорити, що була вона вже платиновою білявкою?

— Люблю молодих дурних чоловіків, — сказала загадкове і постукала.

Її стук проігнорували.

Вона знов постукала. І знов, І знов. Потім звідкись взяла невеликий молоток і стала молотити ним по дверях, вистукуючи загадкову мелодію. Цього знущання мамця Олега вже не витримала, відчинила двері на всю ширину і з криком:

— Чого стукаєш, безмозке?!

Ну, Леся здогадалась, що крик має бути саме такий, чула вже його. Але на цей раз він застряг в горлі скандальної тітки. Та вона ним подавилась і стала кашляти, зі всіх сил витріщаючи очі на дивне видіння.

— Замовлення прибуло, — сказала Мар’яна.

— Яке замовлення?

— Я замовлення.

І двері перед її носом зачинились зі звуком гарматного вистрілу. За дверима тут же стали волати. Прислухавшись, можна було розібрати матюки і звинувачення. Але Мар’яні те було нецікаво. Вона хмикнула і пробурмотіла:

— Будемо вважати, що мене запросили. З тим, що я замовлення, погодились же.

З чим і просочилась через зачинені двері.

Волати стали іще голосніше. Леся зі своїм сном ривком опинилася в квартирі, якраз вчасно, щоб побачити, як Мар’яна об коліно ламає бейсбольну биту, котрою Олег колись клявся відбиватись від квартирних крадіїв, якщо полізуть. Дорога колишня свекруха сиділа на підлозі в калюжі води і її зачіску художньо прикрашали керамічні уламки і поламані квіти. А ще вона лупала очима, як та жаба, і рот дуже схоже відкривала і закривала, і з нього не вилітало жодного звуку.

Олег же, забився в куток і прикривав голову руками, а навкруги нього валялась купа речей, навіть його улюблений спінінг розламаний на три частини, котрий він, взагалі-то зберігав на балконі, а не посеред коридора.

І навіть шафа стояла криво.

— Це ж коли вона все встигла? — здивувалась Леся.

— Підростеш, навчишся, — буркнула Мар’яна, махнула рукою і Лесю викинуло зі сну.

Добряче так викинуло. Леся аж смикнулась, відкрила очі і довго витріщалась в нічну темряву без жодної думки в голові. Потім пробурмотіла:

— Так їм і треба, тепер точно ніколи буде мене переслідувати.

Поправила подушку. Ковдру. Спробувала влягтись якомога зручніше. Зсунулась по подушці нижче, потім вище.

А потім з дивану, на котрому ліг спати Григорій пролунало незадоволено:

— Відьма, перестань шарудіти, як миші за плінтусом. Дай мені хоч сьогодні виспатись.

Леся тихо хмикнула.

Вона йому, чи що, виспатись досі не давала?

А взагалі, голос в нього гарний. Без верескливих Олегових ноток. Слухала б і слухала, як ту музику.

З цією дивною думкою Леся й заснула знову.

***

Ранок почався з гостей. А то як же? Тут дівчина з хатою, розлучена, з таким придуркуватим колишнім, що до нього точно не повернеться, не мазохістка ж вона. А значить що? А значить треба хапати за руку якогось нежонатого бовдура і волокти знайомити. Має ж хтось привести його в людський стан, надавати потиличників, змусити працювати, мамку поважати, траву коло воріт скосити і далі по списку.

Прийшла тітка. З пиріжками в пакеті, бо дитинці ж їсти нема чого, і з чоловіком десь в півтора рази старшим за Лесю з вигляду. Він з цікавістю роззирався, а на Лесю вилупився так, наче вона вже на все погодилась і от-от мала кинутися йому на шию.

— Це Олег! — урочисто сказала тітка.

Чоловік посміхнувся.

Лесі захотілося схопитись за віник і вигнати обох. На Олегів у неї на даний момент була алергія. А двері відкрились і зайшов Григорій з мокрою головою і пустим відром в руках. Він десь за хатою обливався. Можливо навіть при допомозі магії. Бо воду в хату хтось провів, а облаштувати ванну кімнату якось забули. А на велику миску Григорій подивився з великим ж скепсисом. Він взагалі любив з цим скепсисом дивитися. Бо Олегу з тіткою він подарував схожий погляд, привітався, поклав відро в куток.

— А це хто? — спитала тітка.

— Це Григорій! — в тон їй відповіла Леся, відступивши на півкроку, бо Олег щось собі надумав і навіщось став тягнути руку. Може пожати її руку, а може й щось гірше. Хто тих Олегів тепер знає?

І взагалі, адекватні чоловіки ледь не в перший день по приїзді цікавої дівчини, не ходять в гості з тітками і пиріжками. Вони спочатку хоч якось знайомитись намагаються.

— Гриша, значить, — дивним тоном процідила тітка.

Григорій скорочення свого імені не оцінив, судячи з виразу обличчя. І той вираз в поєднанні з усмішкою мав досить дивний вигляд.

— Григорій, — поправив про всяк випадок.

— І хто ж він? — спитала тітка, проігнорувавши чоловіка. — А то Олег електрик. І вдома допоможе, і сусідам за гроші, а взагалі в містечку неподалік працює.

Олег розцвів і розпрямився.

Леся уявила як розповідає, що Григорій некромант. Теж і в рідному селі попрацювати може і де-інде, і теж, мабуть, не безкоштовно.