розділ 4

Ось чого Леся від себе не очікувала, це що відправиться з незнайомим (бо знання якогось там імені не робить людину знайомою) некромантом переслідувати невідому Мар’яну. Що вона таке, привид так і не пояснив. Ні, не його безтілеса колега. І не зомбі. І навіть не щось на кшталт Ромчика. Бо Мар’яна, то Мар’яна і інших таких, на щастя, нема, може навіть в цілому світі.

— Щось з цим селом не те. Треба буде потім подивитись, — пробурмотів Григорій і прискорив крок.

Леся поскакала за ним, бо банально було страшно залишатися одною поряд з кладовищем. Чому він прискорився, стало зрозуміло досить швидко. Посеред ґрунтової дороги, якраз там, де вона з невідомої причини різким гачком повертала вправо, трохи так бігла, а потім поверталася на попередній курс, світилось щось кругле і сріблясте. Схоже на дзеркало, котре відбиває світло. Тільки хто те дзеркало повісив на фоні соняшників було незрозуміло.

Поки вони йшли, коло дзеркала дивно рухалась якась темна фігура.

Григорій на ходу дістав з кармана купу перстнів і частину надів на пальці, частину повернув назад. Тепер було схоже, що в нього кастети.

Привид чим далі, тим більше відставав, ось не прагнув він зустрічі з Мар’яною. Леся теж не прагнула. Та й Григорій, мабуть, не прагнув, але в нього робота.

— Вітаю, — сказав Григорій, наблизившись до сріблястого «дзеркала» в котрому Леся з подивом впізнала таку фантастичну штуку, як портал.

З ким він там вітається, дівчина не дуже зрозуміла, бо витріщалась на блискітки в порталі, котрі закручувались в невеликий смерч.

— І чого не спиться? — з викликом відізвались неприємним жіночим голосом.

Тон був іще більш неприємний.

Та й власниця того голосу так собі, це Леся відразу зрозуміла, як змогла перевести на неї погляд. Точно жінка. Молода і навіть приваблива, пухкенька така, м’якенька, якщо на обличчя не дивитись. Бо з таким виразом мабуть проклинають на смерть роду. А іще з цією жінкою щось було не так. Ну, не враховуючи її сукню, котра була в моді років двісті тому.

— Робота, — коротко відповів Григорій. Впевнений такий. Справжній чоловік. — Я б на твоєму місці не балувався з прокладанням доріг. Фонова енергія нестабільна. І Ромчик іще не заспокоївся. Це навіть на дерева повпливало, а до них далеченько, набагато далі твоєї просторової діри.

— Некромансер, спадковий, — проскрипіла жінка.

— Якась проклята жіночка, досить стара, — відповів їй чоловік більш приємним голосом.

— Хочеш запропонувати мені померти? — спитала вона.

— Та ти й так не те щоб дуже жива. Те що матеріальна, живою не робить.

— Ти ще мені про душу розкажи.

— І не подумаю. Нехай тобі лекції читають священники, в них така робота. Мені інше цікаво. Що ти на тому клятому кладовищі охороняла і чому прив’язка спала? Якщо хочеш, можеш розповісти хто і як тебе спіймав, відьмо.

— А якщо не скажу?

— В архівах пошукаю. Просто часу шкода.

— А куди я іду, не цікаво? — спитала і чомусь подивилась на Лесю.

— Ні краплі. І погаси портал, а то розмаже тебе по простору, збирай тебе потім, бо там кошмари, там люди пропадають, а там несподівано знаходяться.

— Які занудні некроманти пішли, — буркнула Мар’яна і махнула рукою на портал. Він у відповідь взяв і зник, як не було. — І по обличчю видно, що не відчепиться. Скарби роду одного старого придурка в рясі я оберігала. Ну, як оберігала. Мене змусили сидіти на тому камені, я й сиділа, навіть коли ті скарби виносили. Як той ненормальний волав, коли знайшов пустий дідів склеп, зі злості розвалив його, тільки мій камінь і залишився. А прив’язка не спала, вона перекинулась, сам же розумієш, якби спала, я б піском розсипалась і зникла.

І знову на Лесю подивилась. Причому, на цей раз на неї і Григорій подивився.

— Куди перекинулась? — спитав.

— Якраз йшла дивитись. Але там точно чоловік є, я відчуваю, саме до нього мене притягує. Молодий, але такий дурний.

— Чому дурний? — навіщось спитала Леся, в котрої з’явилась страшна підозра, що вона знає, що то за чоловік.

— Розумні настільки відьму не злять. Особливо таку невмілу. Бо вміла максимум прокляне на чоловіче безсилля. А невміла як скаже щось і принцу кожних три дні спеціальна людина роги підпилює.

Леся старанно посміхнулась. Причому Григорію.

Він подивився на неї з великим сумнівом.

— Так я піду? А то мене там чоловік вже зачекався і сам того поки не знає. Недобре.

— Там іще й мама, — буркнула Леся.

— Нічого, з мамою я порозуміюсь, — пообіцяла Мар’яна.

Григорій хмикнув і махнув рукою. Іди мовляв. І Мар’яну вмовляти не довелося. Попрощалась і пішла собі не оглядаючись.

Леся подивилася на Григорія.

— Та вона майже безпечна. Нехай собі іде. По світу таких і без неї вистачає.

І Леся зрозуміла, що була про світ кращої думки.

— Так де ти там живеш? — не дав він їй подумати в своє задоволення. — Йдемо. Будеш пити заспокійливий чай і розповідати мені як ти на тому кладовищі опинилася. Бо є в мене підозра, що мені захочеться підняти якусь скандальну тітку і задати їй з півсотні дуже цікавих питань.