41. Мирослава. "Я його хотів, і я його отримаю"

Він не хотів мене розуміти, тільки звинувачував. І мені було так боляче від цього, що не описати словами…

— Ти нікуди сьогодні не поїдеш. Крапка, — сказав вперто Павло. — Ти пʼяна, мало що з тобою трапиться! І весілля ми відіграємо. Так, як домовлялись до того.

 — Навіщо тобі весілля зі зрадницею? — спитала я. Мені найбільше зараз хотілося втекти світ за очі, а не усміхатися гостям і вдавати, що у нас все добре, коли насправді це зовсім не так…

— Я від початку не мав сподіватись на інший розвиток подій. Я сам винен. А весілля… — він зітхнув. — Я його хотів, і я його отримаю. 

— Просто, щоб закрити цей гештальт? — я гірко усміхнулась. — Чи щоб люди не зловтішалися з тебе? 

— Думай, як хочеш, — Павло відвів погляд. Я побачила в його очах біль зараз, але Павло майже одразу його заховав, після чого пройшов повз мене до сходів. 

 — Я буду спати в гостьовій кімнаті, — сказала я. 

— Добре, — сказав він, не розвертаючись, і пішов сходами нагору.

Я пішла в гостьову і, не роздягаючись, впала на ліжко. Було так шкода себе, а ще мучили думки — невже в одну мить все може так змінитися, невже щастя і кохання не витримують навіть найменшого випробування. Тоді, може, це й не кохання зовсім, а просто фізичний потяг чи щось подібне? 

Якось непомітно для себе я поринула в сон. Але навіть уві сні я відчувала порожнечу. адже звикла, що Павло обіймає мене, а тепер його не було поруч. Хоча в будинку було тепло, я відчувала холод, і сльози текли в мене з очей. Це була найгірша ніч у моєму житті, хоча ще вчора зранку я думала, що вона буде найщасливішою, бо це мало бути передчуття  найщасливішого дня — нашого весілля. Тепер же це мав бути просто фарс, гра на публіку,  і я не розуміла, навіщо це Павлові. Краще було б скасувати це свято, сказати гостям, що весілля не буде… Але, певно, він просто хотів ще помучити мене за той дурний поцілунок. Щоб я була поруч із ним два місяці, як і пообіцяла, і весь цей час бачила його презирливі погляди і чула зневажливі слова… Що ж, певно, я на це заслужила…

Я встала з ліжка, накинула халат і пішла на кухню, зробила собі міцної кави. 

Цієї миті двері відчинилися і увійшов Павло. Він виглядав не краще, ніж я. 

 — Будеш каву? — запитала я в нього. Сподівалася в глибині душі, що він охолов і зараз скаже, що погарячкував, що ми обоє були неправі і нам треба забути вчрашній вечір і жити далі, ніби нічого не трапилось. 

— Буду, — він кивнув і сів за стіл, потім дістав мобільний і почав щось в ньому друкувати. 

Я зробила каву, таку, як він любить, і підсунула до нього. 

 —  З ким листуєшся? — запитала тихо. 

Він закрив долонею саме листування, але екран повернув і я побачила, що його співбесідником був Андрій, той самий друг, з яким він вчора ходив на парубоцьку вечірку.

 — Все через нього, — зітхнула я. — Якби він не придумав ту дурну вечірку, у нас би все було добре…

— Авжеж, це він змусив тебе силою цілуватись з мужиком в клубі, — хмикнув Павло. 

Я зітхнула. Мої сподівання на те, що він за ніч заспокоївся і більше не гнівається на  мене, розвіялись, як дим. 

 — Я впевнена, що це саме він відбив мій виклик, щоб посварити нас, — сказала я холодним тоном. 

— Він не робив цього, — Павло ще більше насупився. — Ми друзі і він знав, як я тебе кохав.

— Може, він заздрив тобі, а ти просто дуже довірливий, — я підтиснула губи. 

— Я питав його, він не робив це. І я йому вірю, він не вміє так брехати! — сказав Павло трохи гучніше. 

 — Ага, це той, що обіцяв тобі, що не запрошуватиме стриптизерок, — пирхнула я.  — І тут же їх запросив! 

— Це парубоча вечірка, я мав розуміти, що в тому він мене не послухається… 

 — Ти знаходиш виправдання для нього, але я на таку милість від тебе не заслуговую, — я похитала головою. — Хоча, може, це й на краще, що я побачила, який ти насправді, ще до нашого весілля. Бо я надто ідеалізувала тебе… А виходить,  ти зовсім не такий, і тоді, коли ти силою змусив мене вийти за себе заміж і маніпулював мною, розлучаючи з Артемом, ти був справжнім, а потім просто прикидався добрим і люблячим, щоб я закохалася в тебе! 

Я схопила чашку і кинула нею об стіну, вона розбилася, плями від кави забризкали все навколо, але мені вже було байдуже. 

 — Я тебе ненавиджу! — вигукнула я і вибігла з кухні…

Друзі, на книгу відкрито передплату, але ціна зараз буде мінімальною! Буду дуже вдячна вам за підтримку та обіцяю, що ви не пошкодуєте, придбавши цю історію!