37. Мирослава. Відхилений виклик

Я не думала робити жодної вечірки, але Лера напросилася в гості, їй було цікаво, як я живу. Тож я вирішила, що ми замовимо суші, увімкнемо якусь комедію і посидимо разом, поки Павло буде на своїй вечірці. 

 — А коли ти повернешся? — запитала я його, коли він вже збирався виходити з дому. — Мені чекати тебе чи лягати спати? 

— А ти з дівчатами вирішила не святкувати? Ніби ж казала, що хтось прийде? Я не знаю, що там буде… — відповів Павло. — Ну, думаю, прийду ночувати, але не знаю, о котрій.

 — Лера прийде, але ми не будемо сидіти всю ніч, — усміхнулась я. — Ну, тоді я не буду тебе чекати, а ляжу спати. Якщо плани зміняться, напишеш мені…

— Добре, напишу, — він подався вперед і торкнувся губами моїх губ, усмііхаючись. — Невже ревнуєш?

 — Ну, трохи, — нехотя зізналась я. — Але ж ти сказав. що дівчат там не буде, тому я маю бути спокійною… Хоча все одно якось сумно, виявляється, я звикла засинати поруч з тобою…

— Мені дуже приємно це чути, — Павло обійняв мене. — Але мене дійсно не цікавить ніхто інший. Навіть якщо раптом Андрій і приведе когось. Це все одно нічого не змінить. 

 — Я дуже тебе кохаю, — я обійняла його і поцілувала. — Добре. йди вже, бо запізнишся…

***

Лера була приємно вражена будинком Павла. 

 — Ну, він під стать тобі. Навіть багатший, певно, за твоїх батьків? Ніби ж багатший, я про нього читала. 

 —  Так, — я не хотіла вдаватися в подробиці щодо боргів моїх батьків. — У нього успішний бізнес. 

 — Я думала, ти досі закохана в свого колишнього, а це договірний шлюб, — сказала вона. 

 — Артем мене зрадив з Ксенею, — нехотя зізналась я. — Тож ми з ним розійшлися. Хоча він зараз і намагається знову підбивати до мене клинці, навіть обіцяв прийти на весілля і мене забрати, уявляєш? Та я думаю, це все просто слова, ні на що таке він не наважиться…

— Ну так, він завжди був балаболом і не дуже мені подобався, — відповіла Ксеня. — Але ж він сам тобі зрадив, нащо йому знову до тебе лізти… Дивний.

 — Може,  просто я зачепила його гордість тим, що сказала,що залишусь із Павлом… А може, він думає, що я виходжу заміж тільки на зло йому. Я й справді на початку думала, що на зло. А тепер зрозуміла, що мені потрібен Павло. Я кохаю його і хочу прожити з ним усе життя. 

 — Як ти в нього так швидко закохалась, цікаво. Ну але я рада за тебе. Сподіваюсь, він буде з тобою краще поводитись, ніж Артем. 

 — Так,  він точно мене не зрадить, — усміхнулась я. — Може, подзвонити йому, спитати, як там вони відпочивають? Чи це надто нав’язливо виглядатиме, типу я йому не довіряю? 

— А як він взагалі до тебе ставиться? Я ж не знаю, тож не можу сказати… — відповіла вона замислено. — Чи є ознаки того, що Павло тебе кохає? Як він поводиться, що робить?

 — Добре поводиться… Пообіцяв допомогти мені з власним бізнесом, я хочу відкрити весільний салон. — пожвавилась я і трохи розповіла подрузі про свої задуми. — Він у всьому мене підтримує, ніколи не критикує… Знаєш, я дізналася, що Павло закоханий у мене вже кілька років, але не наважувався про це сказати. Це дуже мило, хіба ні? 

— Ого, — вона здивувалась. — Цікаво. Певно, не казав, бо в тебе був хлопець? А ти його памʼятаєш з тих років? Ну, коли він закохався?

 — Ні, ну я не звертала уваги на старших чоловіків, і була по вуха закохана в Артема. Але це, видно, доля нас звела разом, і зараз я не уявляю собі життя без Павла… Все ж я йому подзвоню, не буду нічого розпитувати, просто скажу, що в мене все добре і я скучила за ним…

Я взяла телефон і набрала його номер. 

Павло не відповідав, у слухавці чулися довгі гудки. а потім пішли короткі, ніби виклик скинули. Я насупилась і спробувала набрати ще раз, але тепер телефон був поза зоною доступу. 

 — Чомусь поза зоною, — сказала я сумно. 

— Вимкнув телефон? Це якийсь тривожний дзвіночок, на мою думку. ЯКби ж просто став недоступний, то ще може він сів, але якщо спочатку виклик відбили… То схоже він вимкнув його, — відповіла Ксеня.

 — Ну це якось неввічливо, міг би хоча б написати. що не може зараз розмовляти, я б не образилась… — я зітхнула. 

— Може, у нього там руки зайняті… Ти ж розумієш, що таке парубоцька вечірка. Там, певно стриптизерки і все таке. Якщо взагалі не повії… 

Її слова зовсім засмутили мене. Я пробурмотіла щось типу, що це все дурниці, і спробувала зосередитись на фільмі, який ми дивились. І хоча фільм був цікавий, замість того, щоб стежити за сюжетними перипетіями, я уявляла, що відбувається там, на тій вечірці. 

Якби я знала, де вона відбувається, то мабуть, поїхала б туди. Якщо Павло мене зраджує, я не вийду за нього заміж. Не хочу знову пережити те, що пережила, застукавши Артема зі своєю подругою… Але я не спитала, де вони святкують, а їздити по всіх нічних закладах в пошуках свого нареченого було б тупо. 

Залишалося лише чекати, поки він повернеться…