30. Мирослава. "Це неправильно"

Коли Павло вийшов, я залишилась лежати, не через те, що мені було лінь вставати, а просто я обдумувала усе почуте. Ніколи досі мені не спадало на думку, що Павло може бути в мене закоханий. Звісно, він міг і пожартувати, але щось говорило мені, що це не жарт. Я бачила це і раніше в його погляді, зверненому на мене, чула у його словах,  але мені було легше сказати самій собі, що це тільки гра, що він просто хоче спокусити мене. І йому це майже вдалось. Але, здається, цієї миті наші стосунки перейшли на новий рівень, і мені було трохи страшно. Я вперше подумала, що не хочу втратити його…

Я встала з ліжка, сходила в душ, потім одягнула халат і спустилася на кухню. Павло якраз розставляв чашки з кавою, а щойно я зайшла, повернувся до плити і почав розкладати яєчню по тарілках. 

 — М-м-м, пахне дуже апетитно, — сказала я. — Мені пощастило з чоловіком! 

— Ага, — він кивнув і сів за стіл на своє місце, беручи до рук каву і поглянувши на мене. 

 — Які в тебе плани на сьогоднішній вечір? Може, сходимо кудись разом?

— Можна сходити, — він кивнув. — Що ти любиш? Кіно? Театр? Може, ще якісь розваги? 

 — Давай в кіно, тільки треба подивитися, які там ідуть фільми, — всміхнулась я. 

Він дістав мобільний і щось там погуглив. А потім запитав:

— Які жанри ти любиш?

 — Не люблю романтики, — одразу сказала я. — А всі інші жанри можна. 

— Комедія? Чи щось фантастичне? Який твій улюблений фільм взагалі? — продовжив розпитувати Павло. — Є "Дюна". Чи "практична магія" якась.

 — Давай подивимось “Дюну”, я чула, що це цікавий фільм, але не бачила його…

— Але це аж третя вже. То може подивись сьогодні перші дві, я дивився перші дві. 

 — Добре, подивлюся до вечора, — кивнула я.  — А ще я записана сьогодні до перукаря і на манікюр, треба “почистити пір’ячко” перед весіллям…

— Якщо буде не цікаво, можемо піти на щось інше, ну розберемось. А я поки що куплю ці.  Якщо тобі не зайде, Підемо на "Практичну магію". 

 — Добре, домовились, — я усміхнулась йому. 

Було дивно, що ще кілька днів тому я недолюблювала його, а перед цим відверто ненавиділа. Невже наше ставлення до людини може так швидко мінятися? Мабуть, так. якщо ти ближче знайомишся з цією людиною і дізнаєшся, що насправді нею рухає. 

— Знаєш, мені дуже хвилююче було почути ті твої слова, — сказала я, коли ми вже закінчили снідати.  — Ну, ти розумієш, про що я…

— Сподіваюсь, це тебе не надто напружило. В принципі, воно нічого не змінило. Це ж давно в мене так. 

— Наскільки давно? — я зазирнула йому в очі. — Ще до нашого знайомства?  Ти стежив за мною?

— Я схожий на сталкера? — він закотив очі. — Ну, давно. Тобі тоді було вісімнадцять, коли я побачив тебе вперше. Я не відразу зрозумів, що прямо ну… Загалом. А потім я думав про тебе.  Але не стежив. 

 — А чому ти сказав спершу, що я маю народити тобі дитину? Ти не подумав. що це може мене шокувати? 

— Коли я йшов до твоїх батьків, то мав якось пояснити те, що хотів одружитись на тобі зовсім тебе не знаючи. Мені здалось що щось таке краще, ніж те, що я майже стежив за тобою з вісімнадцяти років. Якби дитина була моєю реальною ціллю, сама розумієш, навряд би я так просто від цього відмовився, — пояснив Павло.

 — Так, це логічно… — я зітхнула. — Але ці два місяці пролетять швидко, ти не подумав, що після розлуки зі мною тобі буде ще гірше, ніж коли ти просто думав про мене, але не знайомився ближче? 

— Ні, я не шкодую, — він похитав головою. — Я радий, що ми познайомились ближче. Думаю, воно того вартувало. 

 — Так, я теж рада, — погодилась я. 

Хоча в глибині душі мені хотілося вигукнути: “Я не хочу йти від тебе! Це неправильно!”

Дивно, що я думала про це, хоча ми навіть не “одружилися” ще. І те, що він запропонував не влаштовувати справжній шлюб, якось зачепило мене за живе. Отже, він не вірить, що у нас щось може вийти? Вважає, що я не здатна закохатися так само, як це зробив він? 

Тож через власну впертість я вирішила і далі вдавати, що через два місяці хочу піти і влаштовувати своє життя самостійно…