Розділ 13.

І чому вдома так солодко Лізі не спалось? Навіть у мами не так гарно було прокидатись, як тут. Помешкання цього, по суті, чужого чоловіка, діяло на Єлизавету… неправильно. Хотілось увімкнути режим хазяйки і наприбирати, нао уваги, змінити оці сірі похмурі штори на щось більш позитивніше, чи що. У вітальні аж руки свербіли попересиавляти меблі і накидати яскравих подушок, якщо вже господар хати такий великий прихильник скандинавського мінімалізму. А от в роду у Лізи мабуть таки були цигани. Інакше, звідки цей потяг до всього яскравого, квітчастого, блискучого? Не сказати, що кидалась на все, що блищить, наче та ворона. Жінка завжди відзначалась вишуканим смаком і мала трохи такий італійський стиль, який просто неймовірно їй личив. Похмурості вистачало в її житті й без того, а от додати настрою за допомогою яскравих деталей, вона любила.

Ярослав прокинувся в ліжку і … не намацав поряд голої жінки, яка вчора нахабно завалилась спати. Сподівався, що відхватить любощів вранці, але ніц.

«Втекла, зараза!» — перше, що подумав і стиснув в жмені наволочку на подушці, яка ще зберігала тепло тієї, що лежала на ній пускаючи слинку.

Раптом на груди, всією своєю вагою заскочив волохатий мейн-кун і почав тертися мордобою об Яріка.

—    Пушок, трясця! — засновані чоловік. — ти не кіт. Ти слон.

Слоненя в особі Пушка утробно замурчало і позіхнуло всією своєю пащею перед носом у господар. Склав лапи на шиї і витягнувся у всю свою довжину. Ярік поклав одну руку на спину тваринки, а другою почав чухати за вухом. Кіт примружився і ще більше заторохкотів. По кайфували обидва

—    Втекла наша згуба, — пробурмотів Ярік, не розуміючи, як пропустив момент, коли жінка втекла. І тут же почув відбірну лайку… десь зі сторони кухні. Глипнув на Пушка і, хай йому грець, але чітко побачив, як котяра вдоволено шкірився.

Швидко звівся на ноги, натягнув спортивні штани і вибіг з кімнати.

А на кухні, картина маслом: красива жінка, в чоловічій сорочці, з рушником на голові, намагається щось дістати з верхньої полиці його ну дуже модної кухні.

Пройшовся пожадливим поглядом стрункими ніжками, лінії сорочки, яка ледь прикривала мʼякеньку дупцю, яку вчора трошки кусьнув. Аж руки запекло, так сильно захотілось прикластися долонею до тих ягідок.

—    Скотину я нагодувала і мене бісить твоя кухня. Який недоумок її планував, Дороше? Га? — награно обурюючись,промовила жінка, навіть не повернувшись в амфас до чоловіка. Натомість продовжила тішити око своїм виглядом.

Ярік сперся на одвірок, схрестив руки на широких грудях, продовжуючи спостерігати за потугами дінки. Чомусь щасливо посміхався від самого її вигляду на його кухні. До речі, дуже гарно вона.. виглядала. Так. В усіх сенсах.

—    Я планував. — гмикнув.

—    Ммм, питання зняте. — врікла. І біс його знає, що вона мала на увазі…

Жінка озирнулась, поглянула з-під лоба. Рушника поправила, кинула ту справу і почимчикувала до стільців. Під пильним поглядом чаюоловіка, взяла той предмет меблів і поставила біля кухонного гарнітуру. Стала обома ніжками і таки дісталась полички.

Ліза зосереджено дивилась всередину шафки, Ярік не зводив погляду з оголених струнких ніжок. Фантазія підкидала варіанти розвитку подій і …

—    У тебе ж можливість переробити все на свій смак тут.. — відповів, в два кроки опинився біля жінки і обійняв за коліна.

Ліза скрикнула і подалась назад. Та досвід і кмітливість чоловіка, в чиїх руках перебувала, не дозволили їй впасти. Ба більше! Крутнув іі так, що миттю опинилась сидячою на стільниці з широко розведеними ногами, а поміж них зручно влаштувався колишній однокласник, що от-от її зʼїсть. В прямому і переносному сенсі.

—    Дурний, чи що?

—    Ага! З тобою!

Смикнулась. Та хто б дав втекти… тільки сильніше притиснув. От же власник.

—    Не пущу.. — і промовив це так, що повірила.. просто повірила.. Горіли очі, палала душа і вона палала.

Не могла, чи то пак, не хотіла більше протистояти його напору. Хотіла віддати і віддатись. Нехай буде що буде.

Відхилилась лопатками на шафку, яку Ярослав запобіжно зачинив і зімкнула гомілки на його талії.

Дивилась пожадливо, всотуюючи кожен вигин його тіла, кожну рисочку обличчя, хтивий вогник очах, хитрий усміх на губах. Ох ті губи.. Хотілось знову їх скуштувати і відчути на собі..

—    Не відпускай… — прошепотіла.

А  Ярославу не треба було зайвих слів.. зайвого одягу, і зайвих меблів.

Підхоплена за стегна жінка перенеслась не тільки в іншу кімнату, а й в інший вимір чуттєвості та насолоди, у вир, який закрутив її свідомість і здійняв до  зірок й назад.

Ярослав же в свою чергу не вірив, що вона в його руках абсолютно вся. Та, що так яро відстоювала свою самостійність і з чіткою впевненістю цілила крізь зуби йому мало не прокльони,  тепер звивається в його руках та стогне.. Боже, як солодко вона стогне. Наче мед для вух, Шопен для його душі.. Відчуття абсолютного тепла і щастя  розпирало груди і хотілось кричати, гарчати..

Вчепився пальцями в апетитні жіночі стегна і перевернувся разом з нею, розміщаючи згубу на собі зверху, як вершницю.

—    Ох! — видихнула жінка і сперлась руками на широкі чоловічі груди. Волосся ковзнуло по обличчю Ярослава, затуманений погляд знайшов очі легеня. — не шкодуєш ти мого попереку, Дороше….

Ярослав різко сів, притиснувся сильніше до мʼяких грудей, проклав доріжку з вологих поцілунків від себе ті до вилиці.

—    Ти серця мого не пошкодувала, тож це не велика помста.. — пристрастно прошепотів і прикусив мочку її вуха. — Чи ти думала — це плата за Третю штурмову?

—    Ага..— жінка хитнулась, зірвавши з рота Ярослава тихий стогін. — не люблю бути в боргу..— і накрила вуста шаленим поцілунком.

Руки Ярослава лиш міцніше обвилися навколо стрункого стану. Лиш дихання було одне на двох. Лише порожня голова і тріпочуче серце билось в грудях у Лізи. Лише вони вдвох і Пушок, яких сидів непорушно за дверима, ніби охороняючи своїх хазяїв…