Розділ 4.

Зазвичай, в тому загадковому закладі для обраних Ліза працювала два через три і цього часу їй цілком вистачало, аби відновитися і нормально працювати ще й в магазині відомої мережі дешевих побутових товарів. 
Хоч робота на викладці товару й не була надто престижною, та розмір заробітної плати, разом з тими грошима, що отримувала в конверті з ресторану, дуже навіть тішила. Хіба що уніформа була жахливого помаранчевого кольору, який робив її вигляд ще більш втомленим та хворобливим. В напівтемряві ресторану, та під шаром макіяжу ніхто не помічав синців під очима, занадто блідої шкіри обличчя, впалі вилиці та подекуди червону сіточку капілярів, що розсипались по білосніжному очному яблуку. Та Ліза на це не зважала. Її робота полягала в тому, щоб зустрічати поважних гостей та проводжати їх до замовлених столиків та ексклюзивних лож. Також в її обовʼязки входив контроль персоналу на закупи алкоголю. Іноді допомагала директору, чи-то пак, власнику з документацією, виконуючи обовʼязки персональноі асистентки. 

Дівчина потрапила на цю роботу завдяки випадковості. Десь рік тому, працюючи офіціанткою в невеликому кафе в рідному містечку, до них заїхав один ясновельможний пан з друзями, перекусити чогось, як він тоді виразився, звичайного. Ну, ясна річ, що в їхньому кафе не подавали устриць з лобстерами, (хоча й такі заклади малися) тому борщ з пампушками, печена картопля з салом та салат з домашніх овочів під сметаною прийшлися гостям до смаку. Він помітив вже дорослу, але з тим, молоду жінку у фартусі, що спритно справлялась з компанією голодних чоловіків та лавіювала серед столиків інших відвідувачів та вирішив тихцем запропонувати жінці посаду в своєму закритому ресторані. Простіше кажучи, вона йому сподобалась, та як підібратись до неї, не знав. Бачив в її очах який злам та спустошеність. Всі рухи видавали втому, проте не фізичну, а від життя вцілому. Її обличчя не виражало ніяких емоцій, окрім тих, яких потребувала сиситуація. Та з тим, вона була дуже жіночною і ніжною. Такою хочеться опікуватись та захищати. 
Після закінчення її зміни і коли її гості розрахувались, вона закрила касу і подалася на вихід. Тут її Сергій Петрович Курінний і перестрів. 
Наказавши друзям їхати в столицю без нього, попросив свого водія почекати та пішов на переріз дівчині.

— Вибачте, Лізо. — він запамʼятав її імʼя з бейджику, що був прикріплений до комірця червоної картатої сукні. 
Ліза несміло підняла голову, та озирнулась. Обіймала себе за плечі, бо пізній літній вечір виявився прохолодним та бажала якнайшвидше потрапити додому.

— Так… я слухаю. Вам щось не сподобалось?.. — почала вона , — але тоді вам краще звернутися до керівництва, або залишити відгук у книзі скарг та пропозицій. — промовила вона, а чоловік вже порівнявся з нею і став надто близько, ніж дозволено. Височів над нею нерухомою горою. Аромат його парфуми, що навіть не змішався із запахами їхньої кухні, огортав дівчину наче теплою ковдрою, та ще й несвідомо поклав свої ведмежі руки на її плечі і легенько стиснув. 
— Та що ви, Лізо! — відповів він і на суворому обличчі з легкою темною щетиною, розквітла абсолютно бешкетна посмішка, що враз скинула чоловіку років пʼятнадцять. Тільки мереживо  тонких зморшок біля очей видавали в чоловікові його справжній вік. — Мені все аж занадто сподобалось. — погладив передпліччя та ніжно І зазирнув в очі. — саме тому, я би хотів запропонувати вам посаду адміністратора в моєму ресторані. Ви станете достойною окрасою мого закладу. — сказав і видихнув. Опустив руки і помітив, як жінка повела плечима, а шкіра на руках покрилась дрібними мурашками. 

Ліза не розуміюче глипала на чоловіка і, навіть кілька разів озирнулась по сторонам. 
— Я не…

— Вам холодно? — не чекаючи відповіді, чоловік зняв свій піджак і накинув на плечі дівчини, наче огортаючи її в кокон зі своєї енергетики. 
— Ви подумайте, але не довго. Мені потрібна надійна людина. А ви, я бачу, дуже відповідально ставитесь до своєї роботи.

Ліза стояла ошелешена пропозицією і розглядала чоловіка. Дуже високий. Такий високий, що сама собі вона здавалась комашкою поряд з ним. Широкі плечі обтягнуті блакитною сорочкою. Три ґудзики розстебнуті і на шиї вона побачила масивний ланцюжок, що ховався аж ген під одежиною. Закатані до ліктя рукави відкривали зору розмальовані жилаві руки.  Темно-сірі штани, та дороге взуття. Обличчя хиже, наче у леопарда та темне волосся з модною стрижкою, та все ж вона бачила посрібнені скроні, що надавали чоловіку трохи схожості з Джорджом Клуні.

Чоловік ще щось говорив, але Ліза його погано чула. Головний біль після тяжкого робочого вечора і дня давав про себе знати і їй все лю більше хотілося до тиші і спокою. 
— То як? Ви подумаєте, Єлизавето?  — він ткнув їй свою візитку і вона на автоматі її прийняла та стиснула двома пальцями. — подзвоніть. В будь який час. Обіцяю хорошу зарплатню і захист. — промовив швидко він, відходячи на крок і струшуючи головою , наче скидав якусь ману. — я до того, що до вас ніхто не чіплятиметься і я також..

— що, ви також?

— не чіплятимусь.. — скрушно видихнув він і запустив пальці у волосся. Потер обличчя. Поставив руки в боки, зробив глибокий вдих, затим видих. — Трясця.. Лізо! Просто пообіцяйте подумати і подзвонити з будь-яким вашим рішенням. А я піду… бо знову чогось наговорю.. 

Курінний різко розвернувся і широкий стрімким кроком пішов до автомобіля, що чекав його біля того самого кафе. Почуваюся незрілим хлопчиськом. Тільки сівши в автомобіль, зрозумів, що не запропонував дівчині підвезти її додому і забув свій піджак на її плечах. Хоча, може завдяки піджаку, вона йому й подзвонить ще раз. Якщо не для згоди на посаду, то для того, щоб повернути річ, точно. 
Чесна, мила, гарна, беззахисна. Ось такою Сергій і побачив Лізу. Та навіть не підозрював, яка сила ховається за цією слабкістю. 
***********

Ліза покрутила шматочок мелованого паперу чорного кольору, на якому золотистим шрифтом були написані прізвище, імʼя та по-батькові її власника і контакти для звʼязку. Поклала в сумку і пообіцяла собі, подумати над тим завтра. 
Тільки опинившись вдома, змогла видихнути та нарешті просто лягти. 
А ранком, проходячи на кухню, вона побачила Мишка, який в передпокої приміряв ….. чужий піджак. 
— Гарна шмотка, Ма. Мені правда завеликий….