Червень.
5 ранку.
Над містом застиг легкий туман, який свідчив, про те що вчорашній день видався дуже спекотним.
На ранкову пробіжку в парк вийшло, як і зазвичай, багато людей. Особливо полюбляли маршрут біля паркового озера. Там частенько плавали лебеді та зацвітав лотос. Така картина дуже милувала око, тому часто біля озера гуляли батьки з дітьми.
Серед великої кількості молоді на пробіжку прийшла і пара поважного віку. Вони дбали про своє здоров'я і регулярно займалися спортом ще змолоду. Чоловік свого часу був учителем фізкультури, а дружина звичайною домогосподаркою, та вона слідкувала за своїм тілом завдяки порадам коханого.
- Доброго ранку! - прокричали дві молоді дівчини, пробігаючи повз них.
- Доброго ранку!
- Ми таки вас колись наздоженемо, - з посмішкою промовив чоловік. Хоч тілом він вже не міг бігати так швидко, та душею відчував інакше.
- Звичайно! Влаштуємо скоро перегони, - підморгнула темноволоса дівчина. Вони так давно зустрічаються на ранковій пробіжці, що самі не розуміють коли, але стали близькими.
- Кожного разу коли їх бачу, радію, - посміхнулася темноволоса. – Сподіваюся, ми в старості також з нашими чоловіками проводитимемо так ранки.
- Їх спочатку знайти треба, - відповіла блондинка і набравши швидший темп обігнала подругу.
Після пробіжки дівчата повернулися до свого невеличкого будинку з мансардою. Його вони придбали пів року назад, коли повернулися з Німеччини. Невеличкий будинок з доглянутим садом та басейном. Перший поверх складається з вітальні, столової, кухні та маленької гостьової ванної кімнати. Вітальня завдяки французьким вікнам виглядає освітленою. Заходячи в будинок відразу ліворуч знаходиться домашній кінотеатр, а навпроти нього розміщується широкий сірий диван. Праворуч стоїть дубовий стіл й стільці витесані з такого ж матеріалу. Навпроти столу сучасний камін.
- Ян, я піду прийму душ, - мовила брюнетка і піднялася на другий поверх. Нагорі містяться дві спальні кімнати й до кожної своя окрема ванна кімната.
- Добре, - Яна пішла на кухню й увімкнула кавоварку. Поки він робив свою справу, дівчина взялася готувати сніданок.
- Настя, що у тебе сьогодні в раціоні?! - крикнула Яна, але відповіді не отримала. "Значить вона вже приймає душ" - подумала подруга.
Коли Настя увійшла на кухню, Яна вже снідала.
- Вибач, я не пам'ятала, що ти сьогодні збиралася снідати.
- Нічого. Сьогодні у мене омлет із броколі, - Настя підійшла до холодильника і витягла потрібні продукти. Подруга подивившись на броколі зморщила носа.
- 100 % не приготувала. Ти ж знаєш як я терпіти не можу броколі.
- Знаю,- Настя витягла каструлю з нижньої тумби й налила води. - Слухай Ян, я тут далі підшукувала роботу і знайшла для нас потрібну.
- Мм... І що за робота? - Дівчина зробила ковток кави й продовжила читати спортивний журнал.
- За спеціальністю, - Настя нервувала і подруга це помітила. Вона відклала журнал в бік.
- Сподіваюся ти говориш зараз про медицину, - Яна занадто добре знала свою подругу і дивлячись на неї розуміла, що відповідь, яку вона зараз почує їй аж ніяк не сподобається.
- Тренером, - відповіла дівчина стоячи спиною до Яни й трішки тихше додала, - у збірну країни.
- Ти з розуму зійшла, - це було не запитання, а відповідь Насті на її пропозицію.
- Чому відразу "з розуму зійшла"?! - Анастасія відклала процес приготування їжі й повернулася до подруги. - Ми вже пів року шукаємо роботу і без успіху.
- А ти думаєш тут буде успіх?! - Яна закипала і не розуміла чому подруга не розуміє причини.
- Буде, - дівчина опустила голову і знову тихо промовила, - я вже розмовляла з тренером і він погодився, - Настя чекала криків, але у відповідь отримала тишу. Піднявши погляд на подругу, вона на мить здригнулася. Пара темно-синіх очей, здавалося, могла спалити її. - Ну що?
- Нічого, - Яна кинула виделку на стіл, але вона від удару скочила на землю, - ти могла порадитися зі мною?
- Не могла, - Настя вирішила розмовляти таким самим тоном як і подруга, - адже щоб я не запропонувала відповідь завжди одна: "Ні!" На все що я скажу чи запропоную, ти говориш ні. - Трохи заспокоївшись і знизивши тон дівчина продовжила, - Чому ти так категорично проти цієї роботи?
- Ти знаєш чому, - тихо відповіла Яна, дивлячись у вікно. Настя підійшла і сіла біля подруги. Вона доторкнулася до її руки і Яна повернула голову.
- Вірогідність того що ми з ними зустрінемось не така вже й велика.
- Настя, скоро чемпіонат світу і жеребкування ще не було. Що якщо вони саме потраплять до однієї групи?! - подруга бачила в очах Яни біль і прекрасно розуміла чому він там з'явився.
- Не може з нами доля зіграти в такий жахливий жарт, - Настя посміхнулася, але не її подруга.
- Ще і як може, - Яна знову повернула голову до вікна і на мить спогади викрали її з реальності.
Півроку тому.
Ніч. Пляж. Дівчина сидить на гарячому піску притулившись спиною до міцного чоловічого тіла. Чоловік обіймав її за плечі, а вона ніжно гладила йому руки.
- Я неймовірно вдячний долі за те що вона тебе привела до мене, - низький чоловічий голос змішався з шумом хвиль, які билися об берег.
- Невже?! Пам'ятається мені як ти раніше проклинав долю за те що вона привела мене до вашої команди, - Яна трішки нахилилася, щоб побачити обличчя коханого.
- Так, тоді мені здалося, що доля зі мною зіграла в жахливий жарт. Хоч і не я один був такої думки. Але як можна було на таке по інакшому відреагувати?! Жінки тренера у нашій команді ніколи не було. І ми відразу почали думати як капітан на кораблі.
- Це як? - Чоловік опустив погляд на дівчину і від цього у неї трішки запаморочилося в голові. Вона божеволіла від його сірих очей, але в темноті вони виглядали ніби вир в якому можна потонути й від цього Яна ще сильніша відчувала себе в полоні його очей.