Глава 12

Дін

Підозрюю, що після того, як я виловив її з озера Мічиган, Юта змайструвала ляльку вуду, дуже схожу на мене, і цілих два роки з нею грається, вставляючи в серце голки. Що я тільки не робив, щоб позбавитися цього тяжіння: пив, гуляв, цілував інші губи, пробував палити травичку і навіть брудний секс, але від моєї тяги мене це так і не позбавило. Моє власне сонце викочується на обрій тільки коли я бачу цю яскраву руду шевелюру, а решту часу мені без неї темно навіть удень. Спеціально для неї я відточував свою іронію і приправляв багатозначністю кожен свій погляд. Я грубив, поводився з нею зухвало й сердився на себе, бо з Ютою мені не хотілося бути паршивцем. Жодна дівчина не діяла на мене так фатально.

Та не з моїм характером здаватися, а якщо здаватися, то тільки їй. Я зіпсований, я нестерпний, а вона – мій таємний елемент, який надихає мене жити. Більше не хочу чекати, той поцілунок на веранді запустив механізм «хочу, хоч помри». Мені потрібно, щоб Юта була поруч, щоб стала моєю. Не знаю, як це зробити. Умовляннями? Ніколи не вмів нікого вмовляти. Залякуванням? Шантажем? Я й на таке здатний, коли хочу досягти свого. Але для цього потрібно дізнатися чи є у Юти скринька з секретами і де вона зберігається. І коли у тебе є бабло, дізнаватися про такі речі завжди простіше.

Але я мав здогадатися, що з рудою фурією, примадонною мого серця, подібні хитрощі не спрацюють. Паскудно те, що вона дізналася про мене зайве. І мені пофігу, що чутки про це можуть розповзтися універом... мені соромно, що про брудні домагання моєї мачухи знає саме Юта, а соромно мені буває рідко і тільки перед нею. Ось у чому парадокс. Дівчина, яку я два роки діставав, насправді до одуру мені потрібна.

Мені здавалося, що мої почуття їй нашкодять, що вона мене зненавидить, бо хотіти такого, як я, це одне, а от полюбити по-справжньому – не кожній під силу. А мені хтось і не потрібен, мені потрібна Юкіта. І тепер моя любов в мені більше не вміщається, я не хочу її приховувати, я хочу їй її віддати, навіть якщо моя любов кульгава і трохи дивна. Може, Юта знає, що з нею робити, бо мені вже реально зносить дах. Особливо після цього поцілунок за оранжереєю. …Це було щось. Не завжди від сексу отримуєш таку насолоду, якою мене накрило після її слів, після цього поцілунку. Із цим треба щось робити. Мені потрібно більше!

— Ходімо зі мною, — видихаючи, беру її за руку і не зустрічаю заперечень. Треба ж… навіть сперечатися не стала і з'ясовувати куди саме я її тягну. Невже у нас це справді взаємно?

Спочатку ми пробираємось на стоянку, намагаючись менше траплятися на очі, сідаємо в мою тачку, де вже можна трохи розслабитись, і вирушаємо у бік гавані.

— А це непогана ідея, наказувати один одному по черзі, — вимовляю перше, що крутиться в голові, кидаючи погляд на Юту. Мені знову хочеться до неї торкнутися, тягнусь рукою, поглядаючи на дорогу, і прибираю їй волосся за вушко, через цю руду гриву не видно її шию, а я обожнюю дивитися на її шийку.

— Я так розумію, Гровер, ігри тебе сильно збуджують, — хмикає вона. — Досі не виріс чи це у тебе фетиш такий? — вкусила і задоволено усміхається.

— От зараза. …Ти мене провокуєш молоти дурню, відчувати себе одержимим довбнем і хотіти тебе до неподобства. Тобі не соромно, Юкі? Що ти зі мною робиш? — закушую губу, намагаючись стримати усмішку, але лукаві бісики в очах все одно видають мій настрій.

— Ох, і не кажи, Гровер, змучився бідненький. На багаття цю руду відьму, яка звела мажора з розуму, — підіграє мені, дражниться. З такими пікіровками мене може надовго не вистачити, як тільки ми опинимося на моїй яхті, я можу дати собі волю і тоді стережись, руденька.   

— Точно, я й забув, що в давнину рудих жінок вважали відьмами, відзначеними дияволом, і тягли їх на багаття не розбираючись, — ховаємо за жартами щось серйозне і дуже правильне, щось сильне, справжнє, про що вже не можна мовчати. Але я не сподівався, що вона скаже про це перша:

— Діне, між нами щось відбувається. Вже давно. І я хочу зрозуміти як нам із цим жити і чи є у цих почуттів шанс. Якось ти сказав, що я не знаю тебе справжнього. І якщо тобі так подобаються рольові ігри, ми так і бути зіграємо. Тому зараз моя черга наказувати, а твоя підкорятися. Розкажи мені про свої стосунки з мачухою, чому так відбувається і як ти збираєшся із цього всього викручуватися чи ти просто пливеш за течією? …А потім покажи, що ти відчуваєш до мене.

У мене ледь щелепа на кермо не впала! Показати??? Ох ти ж… і ризикова! Тілом миттю поповзло приємне тремтіння.

— Схоже, що на нас чекає серйозна розмова, дуже захоплива демонстрація, а потім моя черга наказувати. Вечір обіцяє бути насиченим, а може… навіть ніч, — аж у роті від захоплення пересохло. Подумки розкочую губу і боюся наврочити.

— Ні, на ніч Попелюшка має повернутися додому. У мене робота. Тож принцу доведеться вкластися до десятої години вечора.   

— У казці було до півночі. І взагалі ти не повинна сперечатися з майбутнім чоловіком, не ламай мені кайф, не будь такою жорстокою з дурнем, який через тебе кожен день тягає свою дупу в універ, аби лишень побачити своє руде прокляття.

— То виявляється ти можеш бути не тільки нестерпним кишкомотом та чарівним засранцем, але й смішним лапочкою, що гріх сердитися. Діне, я мушу тобі дещо сказати прямо зараз…

Юкіта

Він повинен розуміти, що якщо я поїхала з ним, якщо відповідаю на його ласку — це не означає, що я раптом вирішила якось скрасити свій вільний вечір, а потім про все забути чи не надавати цьому значення. Я не така, як його подружки. Або між нами все серйозно, або не мороч мені голову!

— Діне, я маю тобі дещо сказати прямо зараз вперше і востаннє. Рольові ігри це одне, з цим ще можна жити, а от грати почуттями то вже зовсім інше. Я зневажаю хлопців, які, жорстоко дуріючи, грають наївними дуриндами, аби лише потішити своє самолюбство, які корчать з себе «героїв-спокусників» задля того, щоб підняти свою популярність на чужому приниженні. Якщо я побачу чи дізнаюся, що ти цілуєшся або крутиш інтрижки з іншими… У тебе не вистачить ані слів, ані аргументів, щоб мене повернути або відростити собі нові яйця. У деяких питаннях я категоричніша за скелю і страшніша за диявола.