Глава 11

— Я завжди поводжуся добре з дамами, — кривить губи в напівусмішці, ховаючи в словах подвійний сенс. Веселеньке у нас намічається спільне життя під одним дахом, я це вже відчуваю.

— Гаразд, гардеробна нагорі? Потрібно нарядити вас у чисту сорочку, годі вже красуватися перед студенткою своїм голим торсом. Після чого приберу внизу, поки ви зганяєте в аптеку по цілющий гель, — бубоню з діловим виглядом, піднімаючись сходами на другий поверх.

— Взагалі-то хатні робітниці не командують своїм наймачем, — обурюється Павич із запізненням.

— А у нас унікальний випадок, Алане, — перехиляюся через перила, щоб побачити його гарну моську, не можу відмовити собі у задоволенні, його злегка офігівша пика така кумедна. — От якби ви вміли прасувати свої сорочки і готувати пасту — тоді так, які можуть бути претензії, але в даній ситуації я розумію, що час від часу вам потрібен чарівний пендель, — мій професор завис з роззявленим ротом, а у мене в цей момент задзвонив телефон.

Господи боже, це Дін! «Майбутній чоловік» таки згадав про мене. І якого біса я раптом так занервувала?

— Ну, привіт, — піднімаю слухавку. Від Діна Гровера можна очікувати будь-чого, тому я навіть не знаю до чого готуватися.

— Я тут знайшов одну квартиру-студію, її господар використовував її як художню майстерню, але зараз він мандрує Європою і хата вільна. Ти могла б там пожити абсолютно безкоштовно, — не вітаючись, перейшов одразу до справи. Мені приємно, що він про мене думає і турбується, це породжує в душі трепетну і водночас лякаючу радість. Великодушний та дбайливий Дін це щось нове. От тільки чого такий голос похмурий? Знову мачуха чіпляється чи щось трапилося?

— Дякую, Діне. Та я вже вирішила питання з житлом і роботу знайшла, тож все норм.

— Серйозно? — тримає паузу, і я навіть по його мовчанню відчуваю, як Гровера ковбасить на емоціях. Він же не міг бачити мене разом з Павичем? Інакше вже вставив би щось отруйне у своєму стилі. — Юто, треба побачитися і поговорити віч-на-віч. Ти сьогодні збираєшся в універ? — ага, отже він в курсі, що я не на заняттях.

— Прийду на третю пару. А яка тема розмови? — Закусивши губу, спостерігаю, як Алан пройшов повз мене, зникнувши за дверима, я так розумію, своєї спальні.

— Поговоримо про нас. Я сам тебе знайду! — кидає в слухавку Дін і відключається. І в цьому тоні весь його важкий характер. Про нас? Мені потрібне заспокійливе.

— Ти йдеш? — О, наш професор вже вибрав собі сорочечку. Моя ти булочка! Цікаво, він стоятиме у мене над душею поки я розважатимуся з праскою?

Але слава богу наш модник пішов приймати душ.

Щоправда, я хвилин п'ять розглядала його спальню, зачаровано зітхаючи, бо у нього навіть кімната просякнута його харизмою та сексуальною чоловічою енергією, дизайнеру та смаку нашого Павича треба віддати належне та поаплодувати. А потім я рівно стільки ж блукаю по величезній гардеробній, яка з'єднана зі стильною хазяйською опочивальнею. Навіщо одній людині стільки пар черевиків, костюмів, сорочок, светрів, футболок та джинсів? Ось кому гроші нікуди дівати.

— Готово?

— Га? — підстрибую від несподіванки, злякано дивлячись на мого нового друга, який вийшов до мене, обернувши рушника навколо стегон. Майже голий. От зараза, не втримався таки, збентежив чесну дівчину.

— Поки труси зі шкарпетками одягнете буде готово, — відвертаючись, хапаю праску. — Алане, а можна питання?

— Яке? —доноситься зі спальні.

— А чому ви досі неодружений?

— Бо я не створений для сім'ї, — відповідає сухо, вже напружився. Як легко налякати чоловіка. Зараз спитаю про дітей – і він помчить в аптеку лише в одних трусах.

— І що навіть жодного разу не були зарученим для різноманітності?

— Ні, не був, — ой, хтось у нас бреше, бо Дін розповідав мені зовсім іншу історію. — Юто, давай не будемо піднімати цю тему. Вона нудна і безглузда!

Праска плавно ковзає по сорочці, а я, скорчивши пику, подумки передражнила Павича. Подивіться, яка цяця перебірлива, не створений він для сім'ї, йому більше подобається доводити рогоносців до сказу.

— І не кривляйся, будь ласка, — додає за хвилину. Як він дізнався, я ж стою до нього спиною та й дзеркало в іншій стороні?

— А я і не кривляюсь, — посміхаючись, повертаюся до нього з ідеально випрасуваною сорочкою в руках.

— Обманюєш, руда бандитка.

— Ви теж, — так само мило всміхаюся, а йому стає не по собі, хмуриться, рухи різкі. Обстановка розжарилася, я б навіть назвала її інтимною, тому що він одягає сорочку і натягує штани у мене на очах. Думаю, йому потрібно допомогти підкоригувати межі дружби, якщо це дружба, а не хитромудрий план спокуси.

— Забув згадати про теми табу. Це важливо. Ми не обговорюємо плітки та моє минуле, — ловить мій погляд, бажаючи побачити там розуміння та стовідсоткову підтримку.

— Як скажете, Алане. Вибачте, якщо мене занесло не туди, — я дала йому зрозуміти, що дещо про нього знаю, але лізти в душу не збираюся. — До гардеробної ведуть ще одні двері…

— Так, із сусідньої жіночої спальні. Передбачалося, що гардеробна буде спільна… — упс, незручні моменти виникатимуть, неохоче сам торкнувся минулого. Ймовірно колись він планував жити тут з нареченою.   

— Тоді я заходитиму звідти, прасуватиму сорочки, чиститиму костюм, забиратиму брудну білизну, щоб якомога рідше бачити мого професора в спідньому, і щоб нам обом було комфортно перебувати в одному домі. Чи ви перед вашою колишньою хатньою робітницею теж в одному рушнику швендяли?

— Твої зауваження прийнято. Не думав, що ти така сувора, — стримана примирлива усмішка, відведений убік погляд, типу зніяковів. А ти як гадав, я дуже вдячна тобі за допомогу, але гратися собою нікому не дозволю.   

Тепер от думай, про що зі мною зібрався поговорити Дін.

Просиділа всю третю пару, як на голках. А Дін вміє змусити думати лише про нього. І що мене бісить – я навіть переключитися не можу, відволіктися, зосередитися на темі лекції, бо мною якогось греця опанувало відчуття, як після того нашого першого поцілунку, сиджу та згадую, як законспірована ідіотка.