Глава 10

О-о-о, професор Нойс оцінив історію про маніяка! Коли такий шикарний чоловік слухає тебе з відкритим ротом – це дорогого коштує!

— Зізнаюся чесно, я кілька разів похолов від жаху. Юто, тобі дуже пощастило, що ти не прокинулася у той момент, коли він стояв над тобою в нічній тиші. Невідомо чим це могло закінчитися, якби ти закричала. …Хм, дефіцит уваги призвів до викривлення психіки. Я не дарма на своїх лекціях приділяю поглиблену увагу батьківському впливу та психологічній атмосфері в сім'ї, тому що помилки та незнання потім приводять ось до таких плачевних наслідків. Ти перемогла, твоя субота переплюнула мої вихідні, — Павич зробив ковток холодної кави, яка вже встигла тричі охолонути доки він мене слухав. — О, і це я ще не чув про поцілунок. Давай перейдемо до приємного, — коли він так усміхається хоч-не-хоч заллєшся фарбою по самісінькі вуха. — Розповідай, хто цей щасливчик. Мене він вже заздалегідь дратує. Жартую. Якщо тебе це бентежить ти, звичайно ж, можеш зберегти це в таємниці від свого вірного друга, я зрозумію.

— Друга? То ми дружимо?

— Тремтливо та ніжно. Хіба ні? — у синіх очах усмішка та стовідсоткова впевненість. Не запобігливість, не сумніви і навіть не награність, а саме тверда щира впевненість сильного чоловіка. І мені це подобається. Думаю, коли чоловік щось говорить або пропонує він вже повинен був про це подумати і ухвалити рішення, а не просто язиком молоти. Отже, Павич пропонує мені дружбу.

— Принаймні, мені цього хотілося б... Юто.

— Круто. Не вдалося подружитися з маніяком — подружуся з професором психології, майже одне й те саме. Жартую, — знаю, що йому подобається моє жонглювання іронією, тому можу собі дозволити по-дружньому куснути його не напружуючись. — І я дуже ціную вашу довіру, Алане. Я не проти мати в друзях таку розумну та виховану людину.   

— Як приємно, наче по пузику почухали. Цікаво чи залишишся ти при своїй думці, я маю на увазі, що я розумний, коли почуєш мою історію. Але мені таки не дає спокою моя цікавість. Я все намагаюся уявити хлопця, якому ти дозволила себе поцілувати і не можу.

— Тоді я не можу вас не приголомшити. То був Дін Гровер.

Бідолашний Алан знову ковтнув кави і почувши мої слова — поперхнувся, і так сильно, що мені довелося схопитися і добряче стукнути цього красунчика по спині і навіть отримати від цього задоволення, тому що такого зухвалого викладача завжди є за що тріснути.

— Ой, тільки не кажіть мені, що я вразила вас до шокового стану. За Гровером усі дівчата бігають, він зірка універу, мажор-багатій зі своєю шаленою харизмою, — цікаво, що він мені все ж таки скаже, бо дивиться як на ненормальну.

— Але ж ти не усі, Юто! Слава богу, у мене немає вставної щелепи, інакше я б її проковтнув, почувши таке. Тобі смішно, руда бандитко? Ледь не занапастила свого улюбленого професора. Твою суботу потрібно внести до книги рекордів Гіннеса. Дін Гровер? Серйозно?

— Не лукавте, Алане. Ви вже точно повинні були зрозуміти, що Дін не такий простий і що образ засранця лише необхідний йому імідж. Насправді він інший, — вимовляючи слово «інший» знову червонію як остання дурепа і тут же злюся на себе, що не змогла приховати емоції. — У нас з Діном своя історія знайомства. Колись розповім за філіжанкою холодного американо.

— З нетерпінням чекаю цього «колись». Отже у ньому дійсно є щось особливе, якщо вже Дін тобі так подобається, — вивчає мене з граючою на губах посмішкою. Дорослий, досвідчений, мега сексуальний, тому що дико розумний і страшенно привабливий. І мені лестить увага такого чоловіка.

— Я не сказала, що Дін мені подобається.

— Твої дії це підтверджують. Дівчинко моя, ти б не дозволила цілувати себе тому, хто тобі гидкий. Це факт.

— Що це ми все про мене та про мене. Моя жилетка готова увібрати ваші сльози, професоре, — я може теж помираю від цікавості.

— Ох, давно зі мною не траплялося таких халеп, — зітхає, закочуючи очі. — Скажу відразу – кухар із мене кепський, макарони злиплися, але моя дама героїчно їх жувала і навіть лагідно всміхалася. Коли тобі все життя готує прислуга — все виглядає набагато легше, але коли ти сам білими ручками пораєшся на кухні — чомусь виходить катастрофа. Ми провели чудову ніч, заради твого блага я опущу інтимні подробиці. Але в неділю вранці… примчав її чоловік. Класика любовних драм. Дама приховала, що вона заміжня, причому приховала так майстерно, що навіть я не здогадався. Її скажений чоловік вистежив її по телефону. Я можу стерпіти, коли мене поливає брудом чорний рот убогої вузьколобої людини, але коли ображають жінку, кидаючи їй в обличчя огидні слова... Тепер розумію, чому вона йому зраджувала. Щоб я йому не сказав – цей ідіот мене б в той момент не почув, там сила слова не діє, тільки сила кулака. Коротше, я не стримався, дав йому в пику і провів у поліцейській дільниці двадцять чотири години, — знизує плечима Павич.

І смикнув мене чорт саме зараз допити свою каву. Коли він вимовив останнє речення — я пирхнула, забризкавши його краплями кави, бо моє ошелешення в мене не вмістилося. Просто взагалі неможливо уявити нашого Павича за ґратами після бійки, це сюр якийсь.

— Вибачте, я не хотіла, — лепечу, дивлячись, як коричневі плями розповзаються по білій тканині його пом’ятої, але недешевої сорочки.   

— Нічого страшного, вигляд у мене і так був не дуже гламурний. Але це ще не вся історія…

Алан видає багатостраждальне зітхання, після чого вимовляє все з тією ж залізною впевненістю, яка мене так приємно вразила:

— Поїхали до мене. Розкажу і покажу все на місці, — підводиться, накидає на плечі піджак і простягає мені руку.

— До вас? — перепитую офігівшим голосом, і очі на пів обличчя.

— Ти сказала, що тітка вигнала тебе з дому і ти шукаєш підробіток. Тому я хочу запропонувати тобі роботу і тимчасово вирішити твої проблеми з житлом, — ось так просто та невимушено.

Ого, оце повороти! Як не дивно, але я йому абсолютно довіряю, тож впевнено вкладаю свою руку у його широку долоню.