Глава 9

У моєї тітки обличчя вже перекосило, коли на її улюбленому дивані, у її улюбленій вітальні вмостилися «шмаркач» і двоє поліцейських, тож після допиту мені, швидше за все, доведеться збирати речі і кудись чимчикувати, закинувши торбу на плече.

 Ми з Мей повсідалися на стільцях навпроти детектива, притулившись одна до одної, вірна подруга мене не покинула.

— Буде краще, якщо саме я розповім Юті, як усе було, — кидає детективу Дін і, отримавши його схвальний кивок, дивиться на мене, вірніше в мої величезні перелякані очі. — Тільки зі стільця не падай, гаразд? Юто, ми тут, перш за все, щоб захистити тебе і більше нічого. Ти можеш розслабитись?

— А ти можеш вже, нарешті, розповісти, що трапилося?

— Я знайшов Еда, поговорив з ним... по-чоловічому, легенько стукнув. Виявилося, якось ти по-доброму допомогла Еду підвестися на ноги, коли його штовхнули, простягла руку і побігла собі далі, але хлопець побачив у цьому якийсь особливий для себе знак. Він стежив за тобою місяцями, Юто. …Ти взагалі завішуєш вікна, коли переодягаєшся пізно ввечері? Тому що в нього стільки твоїх фото… навіть там, де ти спиш… зблизька, — почувши таке, вражено зойкаємо хором з Мей, а Дін стискає кулаки та грає жовнами. — Так, він був у цьому будинку. Коли я побачив кімнату Еда, де на стінах суцільні колажі з твоїх фото, одразу зрозумів, що мордобій йому не допоможе і викликав поліцію. Чувак явно має проблеми з головою.

— Юкіто, ви правильно зробили, що розповіли своєму хлопцеві про переслідувача і головне зробили це вчасно, — каже детектив.

— Дін не мій хлопець!

— Це ви вже потім самі розберетеся ким ви один одному доводитеся. А зараз я хочу, щоб ви подивилися на фотодокази і дуже раджу підписати заяву.

Мороз по шкірі та ком у горлі, коли розумієш, що цей тип стояв біля мого ліжка серед ночі, можливо навіть торкався, що він стежив за мною з вулиці. У папці сотні моїх фотографій… переглядати всі бажання немає.

— Але він не зробив мені нічого поганого, просто набридав зі своїми повідомленнями, — піднімаю очі на детектива.

— Ти ще скажи, що йому було самотньо і він дуже потребував романтичної дружби, — пирхнув Дін. — Юто, підпиши заяву, ти йому цим дуже допоможеш, якщо вже така добра. Хлопцю лікуватися треба. Я не дозволю тобі це ігнорувати і тим більше його жаліти! — ви тільки подивіться які ми суворі та владні. А куди подівся розпещений мажор, що це за принципове чудовисько з колючим поглядом?

— З якого це дива ти мною командуєш? — я не погоджуюсь із його тоном, а не зі словами, але детектив вирішив йому підтакнути.

— Юкіто, Дін просто за вас дуже переживає. Очевидно ви йому небайдужі. Розсудливіше буде з'ясувати осудність Еда Хопса і або покарати його, або допомогти.

— Юто, не дури, за тобою слідом ходив маніяк і дивом не придушив тебе подушкою уві сні, — штовхає мене ліктем Мей.

Я не збираюся з ними сперечатися, але історія неприємна з усіх боків. Підуть розмови, купа пліток. Ставлю розпис, детектив обіцяє за потреби зв’язатися зі мною і, нарешті, йде разом зі своїм помічником.

— Ти тут більше не живеш, — вимовляє тітонька крижаним голосом, як тільки за поліцейськими зачинилися двері. — Мені неприємності не потрібні, а вони до тебе притягуються наче магнітом. Подумати тільки, якийсь ненормальний через тебе проліз у мій дім! — зараз зображатиме напад гіпертонії.

— Допоможеш зібрати речі? — дивлюся на Мей і злюся на себе, що мені хочеться розплакатися. Невдачі чомусь знаходять мене швидше, ніж я встигаю про них подумати. Хіба обов'язково продиратися до щастя крізь кущі терену? Раптова загибель батьків, афера сестри зі спадщиною і тепер ось це. А ще Дін Гровер, до якого я відчуваю такі дивні почуття, що мені хочеться втекти від них подалі, а не розбиратися в собі. Швидко впоравшись з моментом слабкості змушую себе посміхнутися.

— Я теж можу допомогти, — тихо промовляє Дін за моєю спиною.

— Та ти вже надопомагався, — обертаюся до нього, підтиснувши губи. — Зараз я хочу, щоб ти пішов.

— Я у чомусь винен? — сердито мружиться. Господи, який він запальний. Нам не можна бути разом із однієї простої причини — ми приб'ємо один одного з такими характерами.

— Ні, не винен. Хочу побути з подругою і подумати, а може й забути цей день, — знизую плечима.

— Хм, тоді бажаю з цим удачі, — видавлює, зчепивши зуби. Збирається піти, але чогось зволікає, граючи жовнами. Які ми нервові, у мене може теж сьогодні найшаленіший день у житті, починався з Павича і закінчився маніяком. — І де ти ночуватимеш? — кидає незрозумілим тоном, чи то він хвилюється, чи то вимагає звіту.

— Діне, це тебе вже не стосується, — що це за контроль. Забув вимкнути майбутнього чоловіка?

— Помиляєшся, Юкіто, тепер мене це стосується! — так виразно свердлить поглядом. Мене миттю кидає в жар, через що моя шкіра стає неймовірно чутливою, що якби він торкнувся — лишився б легкий опік.   

— Хочеш ще щось сказати? — схвильовано ковтаю.

— Ні, хочу дещо почути, — знову примружився, на скроні сіпається знайома мені синя венка, в ньому зараз вирує стільки емоцій, що я б прописала йому холодний душ.

— Напевно, я маю сказати тобі «дякую», — вимовляю ледве чутно, момент незручності зашкалює, тому що на нас витріщилися Мей, тітонька і навіть її кішка.

— Будь ласка. Звертайся якщо що, адже ми тепер один одному не чужі, — видавив з іронією і припечатав неприємну усмішку на свої гарні губи. Ох і характер.

— Ну й характер, — вимовляю вже вголос у своїй кімнаті, збираючи речі.

— Ти про Діна? Юкі, якщо розібратися… адже він тобі життя врятував, — навіть Мей стала якоюсь задумливою. — І не тому, що він такий собі герой, а вочевидь тому, що має до тебе симпатію, а може й більше. Тобі є над чим подумати, бубонько.

— Можливо, — зітхаю у відповідь. Врятував і вже двічі, але Мей не в курсі про випадок на озері. — Я можу пожити у тебе до понеділка? Потім щось обов’язково придумаю.