Глава 6

— Ти не проти? — Дивиться і вже знає, що я погоджуся. А як не погодитися, хіба можна пропустити можливість поспілкуватися і пожартувати з цим неймовірно розумним, харизматичним і, що гріха таїти, сексуальним чоловіком.

— Тільки у мене дві умови. По-перше, спочатку ми пройдемося за моїм списком. По-друге, відділ свіжої випічки ми обійдемо десятою дорогою, бо я не поснідала і можу втратити над собою контроль серед усіх тих булочок, кренделів та рум’яних багетів, — мої слова змусили його посміхнутися. Виявляється, Павич залишається стильним хлопцем навіть без костюма, у звичайних джинсах і толстовці він теж нічогенький, темно-синій та оливковий кольори гармонують, фірмові кросівки в ідеальному стані, чистюля і мені до вподоби ця його риса.

— Юто, тобі треба навчитися дбати про себе або знайти того, хто це буде з радістю робити заради тебе. Вискакувати з дому, не снідавши, шкідливо для здоров'я. Більше так не роби.

— Будете за мене хвилюватися? — виключно іронія, ніякого кокетства.

— Буду, — стримана посмішка, уважний погляд на мій завалений візок різною всячиною.

— По суботах тут знижки і тітка відправляє мене на мега шопінг, щоб її комора «на випадок кінця світу» залишалася забитою продуктами, — пояснюю, якщо він раптом посоромиться спитати або вирішить, що я живу з циганським табором. — А вас яким вітром занесло сюди, професоре?

— Не повіриш, вирішив навчитися готувати.

— Не повірю, що ви не вміли.

— Я сповнений сюрпризів та недоліків, — мило кривиться і флюїди його чарівності розповзаються супермаркетом.

— Ох, Алане, ви змушуєте мене почати заперечувати та робити вам компліменти, — ну хіба він не сексі.

— Які б я із задоволенням послухав, люблю тішити своє его, — нам обом подобається вальсувати іронією. Це якийсь флірт нишком, і він із ним майстерно справляється. — А чому ти взяла саме ці макарони? — схопив упаковку, яку я щойно кинула у візок і розглядає. — Якийсь особливий сорт пшениці?

— Просто мені подобається форма закручених ріжок, — давлюся сміхом. — А що це ви надумали готувати, мене тепер розбирає дика цікавість?

— Пасту з морепродуктами у вершковому соусі. Почав із того, що купив пляшку білого вина до цієї страви. Автор рецепту стверджує, що впорається будь-який дурень у гарному настрої. Ось я й подумав, чому б мені не спробувати. Ці макарони згодяться? — бере з полиці, питає у мене і кидає до свого кошика.

— Цілком. Ви ще й милим лапочкою буваєте, окрім усього іншого. Чекаєте в гості когось особливого? — Мені дуже цікаво. Напевно, у Павича є дівчина чи подруга. Адже хтось став жертвою його офігенної харизми, кого він цілує, хто точно знає, що у нього в штанях. Господи боже, щось мене не туди понесло.

— Багато знатимеш, стане нудно жити. Не скажу, — усміхається з хитрим виглядом, знає, що дражнить, але благати його я не стану, якщо йому хочеться зберегти це в таємниці — його право. — А що твій анонім, все ще переписуєтесь?

— Цей маніяк-невдаха намагається корчити з себе розумника. Я б дуже хотіла дізнатися, хто він, щоб кинути йому в обличчя парочку влучних та ексклюзивно-зухвалих фраз, тому що він починає мене дратувати. …Отже, мені не можна бути допитливою, а вам можна, — я майже закінчила свій список, але мені поки що не хочеться додому, Павич дивним чином перетворює наше спілкування на задоволення, від якого важко відмовитися, принаймні різко.

— У чоловіків теж мають бути свої таємниці та родзинки, до яких складно докопатися. Юто, у мене ідея. А чи не випити нам кави зі свіжими булочками? Я дуже хочу тебе… пригостити, — трясця, де він навчився вимовляти слова саме таким тоном і дивитися так, ніби він уже всі зірки склав біля моїх шльопанців. Професор обплутує мене такими імпульсами, що у мене вже усі думки в голові перемішалися. Ух, який же він небезпечний спокусник. Ще кілька годин такого спілкування — і мене можна брати тепленькою.

— Не хочу розбивати вам серце, тому, як виняток, дозволю вам мене пригостити, — ледве стрималася, щоб не скорчити йому смішну пику, бо межа між студенткою-викладачем непомітно стирається і виникає якесь дружнє відчуття.   

Ми дуже зручно влаштувалися в маленькому затишному кафе, замовили каву та пишних булочок із родзинками, щедро посипаних цукровою пудрою. Насправді я так зголодніла, що можу легко запхати цю божественну здобу собі до рота цілком і тільки манери пристойності не дають мені цього зробити. Із задоволенням вдихаю її аромат, а потім встромляю зуби в рум'яний бочок.

Павич задоволено сміється, цього разу його посмішки та сміх такі прості, майже хлопчачі, бешкетні.

— Юто, тебе можна знімати у рекламі. Дивлячись на тебе, кожен мріятиме запхати собі за щоки по булочці і задихнутися від щастя. Нахилися до мене, вся в пудрі, забруднилася, наче дитина, — каже мені, я слухняно нахиляюся, дожовуючи булку, а він дбайливо стирає своїм великим пальцем з кінчика мого носа та підборіддя білий солодкий пил. І все було б нічого… якби після цього він не облизав свого пальця.

Ого, а це збуджує, особливо таку незайману дівчину, як я. Червонію, роблю кілька ковтків кави і знову зиркаю в бік підступного професора.

— Алане, ви що безсоромно намагаєтеся мене спокусити?

— Пробач, — важко зітхає. — Я намагаюся тримати себе в руках, але не завжди можу втримати. Краще давай відволічемося розмовою. Як я розумію, хлопця у тебе поки що немає?

— Ні, але збираюся завести, — у незручній ситуації дуже добре допомагають жарти.

— А якої породи? Великого, дрібного, довгошерстого? — В його синіх очах спалахують смішинки і я починаю реготати, оцінивши жарт.

— Мабуть дворнягу, бо з елітними породами дуже багато клопоту.

— Ну, з дворнягами теж буває купа мороки, — хмикає, задоволений тим, як жарти розрядили атмосферу. — Сподіваюся, що він буде тобі відданий і любитиме всією душею. Ти на машині?

— Ні, збиралася взяти таксі.

— Не треба, я тебе відвезу.