Глава 4

— Тільки торкнись, — шиплю, дивлячись Діну в очі. Взагалі-то вони у нього темно-сірі, як грозове небо, але коли Дін злиться — вони стають зеленуватими і саме зараз цей мажор якогось біса сердиться.

— І що ти зробиш? — теж шепоче, розтягуючи губи в нахабній усмішці, спокусливі, пухкі, чуттєві, якими він перецілував вже купу дівчат. Бачу, як біля родимки на його скроні шалено смикається вінка, отже, серце мчить галопом. І тут мене осінило. Він ревнує? Якого греця?

— Гровер, у вас проблеми із самооцінкою? — зі свого місця спокійно вимовляє Павич. — Хлопчику із багатої родини варто знати, що люди не іграшки, — професор ніби навмисне бісить Діна своїм знущальним тоном.

Нервово ковтаю, дивлячись як випрямляється Дін, погравши м'язами на плечах, тренування та бейсбол виліпили йому ідеально-підкачане тіло, після того випадку на яхті я з власного досвіду знаю, який він сильний.

— На ваше нещастя… професоре Нойс, у мене проблеми з контролем гніву. Я помітив, що ви останнім часом стали занадто борзим, Алане, — хруснувши кулаками, робить крок уперед.

— Діне! — машинально хапаю його за руку і він тут же відзначає поглядом мій дотик, немов він має для нього якесь особливе значення.

— Боїшся, що я вдарю твого улюбленого викладача? — хмикає з ледь прихованою образою. — Ні, я вдарю його інакше і трохи пізніше. Такі самозакохані хлопці, як ви, професоре, повинні зарубати собі на носі, що негарно брати чуже. А ще надто самовпевнено злити того, чий татко один із спонсорів цього універу. Смачного! — пирхнувши, різко розвертається і не оглядаючись на свою свиту йде до виходу.

— Мені соромно за нього. Розпещений придурок, — бурмочу і чомусь червонію під пильним поглядом професора.

— Юто, між вами щось є?

— Що? — червонію ще більше. — Не дай боже. Нічого нема і не було.

— Хм, цікаво. Тоді я впевнено можу сказати, що Дін Гровер щось до тебе відчуває і поки що не знає, як з цими почуттями впоратися.

— Алане, хочете, щоб я після вашого висновку впала під стіл? Дін та почуття? Дуже смішно, я оцінила гумор, — на нас продовжують витріщатися і перешіптуватися. Тепер припишуть мені роман з професором та нашим чемпіоном. Яка я підступна дамочка, розбиваю красунчикам серця. Подружки Діна, мабуть, автоматично вже записали мене у свої люті вороги. — Давайте поїмо і забудемо про це непорозуміння. Занадто багато честі зірці універу.

— Згоден, — хто б сумнівався, що навіть звичайний салат Павич їсть з аристократичними манерами. Думаю, цей чоловік прагне все робити ідеально. — Щодо стипендії. Можу тебе порадувати. Її схвалили.

— Ура! — Не стримавшись мало не підстрибнула разом зі своїм стільцем. — Дякую, це найкраща новина за останній час.

— Ти заслужила, у тебе немає хвостів, у тебе вищий бал з більшої половини предметів, але я мушу тобі сказати, що дякувати ти маєш не мені і не раді викладачів, а батькові Діна Гровера, він як головний спонсор університету, поставив свій розпис на списку кандидатів на стипендію.

— Трясця. Це була ложка дьогтю в бочку меду, — надувшись, ганяю по тарілці шматочки моркви.

— Не супся, Юто, ні до чого псувати красу зморшками, — усміхається, знову відвісивши мені комплімент. Що ж йому таки від мене треба?

— Алане, давайте прямо. У вашій колекції не вистачає рудих?

Ну не знаю, чим я його так розсмішила, але Павич, закинувши голову, ірже на всю їдальню, аж незручно. І знову купа ласих до пліток дивляться в наш бік, скоро очі собі зламають.

— Юкіта, повір, якби я почав з тобою по-справжньому фліртувати, ти відчула б різницю. Просто мені подобаються розумні люди з чистим серцем, допитливі, з відмінним почуттям гумору, добрі, з великим запасом ніжності до всього, що вони готові полюбити. Чому я не можу спілкуватися з такими людьми?

— Ви можете вважати, професоре Нойс, що ви мене остаточно заінтригували. І вам до біса личить цей костюм. Здається, це новий?

— А тобі личить твоє ластовиння на носі, — знову посміхається з грайливим вогником в очах.

— Боже, не сипте сіль на рану, я намагаюся його звести, — закочую очі.

— Не смій! Інакше по рукам надаю.

Приємно побалакали, але я вийшла з їдальні зі змішаним двояким почуттям. Або наш Павич просто красується і виблискує своїм розумом, або це така хитра тактика мене закохати, щоб я втратила через нього голову і бігала за ним з дурним обожнюванням в очах. Добре, я про це потім подумаю, а зараз я якраз у настрої гаркнути на Діна.

Дивно, на сходах мажорної банди не видно. Є ще одне місце за старим корпусом, який тимчасово зачинено на реставрацію. Студенти там люблять тусити у кущах, покурюючи травичку. Або Дін взагалі звалив з занять.   

— О, хто до нас завітав! — Не встигла я повернути з-за рогу, як Гровер мене вже помітив. Так і є, забили косяки і відтягуються, охорону на них нацькувати чи що. — Павич вже припинив лапати тебе очима? — Дін загрозливо звузив очі.

— Діне, бовдур ти позолочений, що це таке було, га? — Підходжу ближче. Я така зла, що мене зараз не хвилює навіть те, що ми стоїмо впритул один до одного.

— А що тебе так дивує, крихітко? Я не хочу, щоб моя майбутня дружина плуталася з викладачем, — видає він і в мене на кілька секунд відвисає щелепа. Після чого я починаю реготати, як обкурена.

— Браво... браво Гровер, ти сьогодні переможець серед жартівників, — видихаю ледь заспокоївшись. — Можна мені позичити твій телефон?

Дін

— Ні, не можна. Свій треба мати. Це надто особиста річ, щоб її позичати, — мені хочеться схопити її за руки, завести їй їх за спину, міцно притиснути до себе це гнучке дівоче тіло і впитися в її губи довгим поцілунком, цілувати, поки вона не обм'якне в моїх обіймах. Але натомість я розглядаю її блакитні очі. Мені подобаються її очі, мені подобається все у ній. Навіть не пригадаю, щоб мені зустрічалися дівчата, через яких у мене так зносило дах. Мені навіть в кайф нестерпний і незалежний характер Юти, бо одразу виникає бажання підкорити, отримати ексклюзивне право на її ласки та ніжність. Наш поцілунок, крихітко, станеться не тут, не на очах цих ідіотів.