Глава 2

Дін

Дім… милий дім. Ненавиджу це родове гніздо! Останнім часом змушую себе повертатись лише силою волі. І причина не тільки в моєму батькові, у нашому із ним протистоянні та його частому невдоволенні. Основна причина в моїй мачусі, саме через неї я тепер шкодую, що народився в заможній та поважній родині. Насправді нікому не побажаєш такого «щастя». Коли ти син колишнього сенатора на тебе покладають довбану купу надій і стежать за кожним твоїм кроком поза стінами маєтку Гроверів. А ось усередині цього шикарного на вигляд будиночка панує фурія Ірен. Моя мачуха диригує настроєм батька як їй заманеться. Один її натяк — і цей старий хрич приходить в сказ, але якщо Ірен попросить «не гніватись на хлопчика, тому що хлопчик дуже старається» — мого батька не впізнати, добрий, уважний та щедрий. Мені його шкода, а її я ненавиджу, але не можу цього відкрито демонструвати, бо це стерво може випадково порадити моєму батькові викреслити єдиного сина із заповіту. Тому мені доводиться терпіти її загравання і… дотику. Але одного разу я її переграю, мені просто потрібно дочекатися слушного моменту. Вони самі виховали із мене дволикого монстра. За маскою гарного двадцятичотирьохрічного хлопця, зірки університету, ховається зовсім інша людина, справжній я: владний, цілеспрямований, витривалий, жорсткий, цинічний, підступний, практично не маючий слабкостей. Щоб нормально балансувати в суспільстві, я показую щось середнє від свого істинного «я». У мене вистачить терпіння, аби дочекатись того моменту, коли я зможу бути самим собою. А поки що навіть зі своїми подружками доводиться прикидатися золотим мажором. Але мені від них багато і не потрібно, сексу та обожнювання цілком достатньо.

— Діне, як добре, що ти встиг повернутись до сніданку, — батько відкладає газету, окидаючи мене задоволеним поглядом. — Чув, ти привів університетську команду до чергової перемоги.

— Виклався на всі сто, — сухо посміхнувшись, сідаю за стіл. Кажуть, що мої стримані посмішки, адресовані батькові, більше схожі на оскал. — Як справи в компанії? До мене дійшли чутки, що у раді директорів відбулася перестановка кадрів? — Треба бути в курсі, тому що одного разу ця величезна компанія, що приносить мільярдні доходи, дістанеться мені.

— О, наш хлопчик повернувся! — у їдальню впливає Ірен у нудотній хмарі своїх парфумів. — Ми за тобою встигли скучити, милий, — нахиляючись, цілує мене в щоку і типу ненароком, непомітно для батька, торкається моєї ширинки. Такі ось у неї ігри, її це заводить. Ненав'язливе домагання тримає Ірен у тонусі. Боюся, що одного разу я побачу її оголене тіло у моїй спальні. Тому саме час драпати до гуртожитку, я що даремно вже кілька років оплачую там кімнату. Батька це зовсім не засмутить, а мачусі доведеться переключитися на водія чи садівника, бо мені вже набридли її збочені ігри.

— Нічого собі хто до нас завітав! Ще й з речами, — зустрічає мене кривою усмішкою Патрік, мій сусід по кімнаті. — Надовго?

— До кінця семестру точно. Тому скінчилася твоя лафа, мацатимеш кралечок в іншому місці. Щось цікавеньке сталося за час моєї відсутності?

— Крім ульотної вечірки у Меган — тихо, як у болоті, — пирхає Пат. — Треба щось таке замутити, останній курс як ніяк. Ідеш на пару?

— Пропущу, — я не з притрушених ботанів, тому навчання у мене не на першому місці. Хвости підтягну пізніше. Я й так отримаю диплом з відзнакою, бо завдяки мені наш універ став чемпіоном штату з бейсболу. Сьогодні хочеться розслабитися, зависнути з однією з подружок, отримати порцію пестощів, щоб не думати про ту, про кого багато думати не можна. Я маю тримати себе в руках. Її залишу собі на десерт. Юкіта стане моєю нагородою за успішне закінчення університету. Я візьму її у день вручення диплома. Такий план.

Широкі помпезні сходи, яким вже сто тридцять років, улюблене місце університетської еліти. Ми не сидимо на травичці, як решта. Звідси ми всіх бачимо, всіх оцінюємо і повз нас ніхто не проскочить. Не знаю, в який момент щось пішло не так. Начебто нормально тусили, спілкувалися, жартували. Коханням я не заморочений, постійної дівчини у мене немає, сьогодні я можу зустрічатися з однією, завтра з іншою, і мене зовсім не хвилює, з ким зустрічаються вони. Мене влаштовують подібні вільні стосунки без зобов'язань, докорів та трагічних шмарклів на кшталт: «я так тебе кохала, а ти мене покинув». Тільки раптом Стелла і Брук немов сказилися, вибухнули матюками та схопили одна одну за патли.   

— Давненько через тебе баби не билися, — хмикає Джон, дивлячись, як вони качаються по траві. — Ось до чого жіночі ревнощі доводять. Не поділили, хто з них сьогодні грітиме тебе в ліжку.

— Та пофіг. Жодна з них. Після цього у мене вже на них не стоїть. Думаєш, варто втрутитися чи нехай студентство розбурхується, насолоджуючись картиною? — Скривившись, не знаходжу в цьому нічого прикольного. Моєму справжньому «я» не до вподоби, коли дівчата так низько опускаються. Відвертаюсь і… відчуваю її запах. Юкі протиснулася повз мене і не помітила. Ось кому не байдуже, ось у кого завжди вистачить сміливості зробити зауваження натовпу старшокурсників. Відразу згадується той день, коли я виловив її з води і затяг на яхту. Після того мені тепер часто сняться її довгі гарні ноги і губи, які з презирством виштовхують слова: «Не смій до мене торкатися!». Але я посмію, Юто. Ми трохи почекаємо, а потім ти станеш моєю. Тебе я хочу по-справжньому. А поки... поки що ми пограємо.

Юкіта

Заскочивши після душу до своєї кімнати, скидаю рушник на підлогу, беру з полички лосьйон для тіла і починаю балувати свою шкіру, балдіючи від приємного запаху та відчуття бархатистості, яке з'являється після нанесення. Одна з тих небагатьох звичок, яку я залюбки перейняла від моєї старшої сестри. Лінді якось вдалося мене переконати, що жінки повинні дбати про свою шкіру з молодості, щоб потім у старості сказати собі «дякую». Я часто згадую про неї, але вже два роки ігнорую спроби Лінди помиритися зі мною. Торкаюся шраму на нозі і в пам'яті чітко спливають події того дня…