- 34 -

- Мрр, і що воно таке?, - Гард замислено розглядав незнайому чорну істоту, яка повільно, без жодного натяку на емоції, пережовувала суміш з жаб’ячих лапок, крил кажанів та ще невідомо якої бридоти, засовуючи час від часу витягнуту морду до великої діжки.

Фамільяр обійшов нового мешканця заднього двору маєтку Зауберів по великій дузі, завбачливо тримаючись від нього на відстані витягнутої задньої кінцівки з роздвоєними копитами, і заскочив на стовпчик біля Марка, який, стримуючи усмішку, спостерігав за радісним учителем.

- Неймовірно! Грандіозно! Ох... і як йому це вдалося?!, - плескаючи у долоні, наче мала дитина, Маріус скакав навколо звіра, який флегматично косив на нього білосніжними зіницями, що ледь можна було помітити неозброєним оком через практично ідентичне світле забарвлення райдужки.

- Ленс написав, що це диво називається експіра і воно виведене його науковцями спеціально для подорожей, - знизив плечима юнак. - Він багато чого розписав в останньому листі, який надіслав з кажаном, що став сніданком для цієї істоти... але, якщо узагальнити, то наш Повелитель чомусь вирішив подарувати мені цю їздову тварину, знову вибачаючись за перенесення зустрічі.

- Я все життя провів в темному королівстві і ніколи нічого подібного не бачив, - сказав кіт, примруживши криваві очі. - Я думаю, що це ще один кадавр.

- Ні, вампір написав, що експіру вивели схрещенням декількох унікальних видів, - захитав головою алхімік, намагаючись доторкнутися сухою палицею до гладенького довгого хвоста їздового. - Я навіть не підозрював, що темні так активно займаються дослідженнями і прогресують. Нам завжди розповідали, що тут все на примітивному рівні, а тут... у-у-у... он як все!

- І це ще ми навіть в палац не їздили, - зітхнув Мар, похитавши головою, коли рудий спробував впіймати пальцями шкіряне сердечко хвоста експіри, навколо якого час від часу з'являлося слабке туманне сяйво. - Не знаю навіть чи варто брати його з собою.

- Мене? Мене?! Звісно варто!, - Маріус зрозумів, що мова йде про нього і емоційно замахав руками. - Я заради цього переїхав на ці похмурі землі. Ти не можеш позбавити мене можливості займатися новими напрямками досліджень і вивчати досягнення місцевих чародіїв. І... і, взагалі, Ленс мені дозволив! От!

- Та я ж не проти, щоб ти вивчав, досліджував і знайомився з... хм, науковцями, - гмикнув молодик, скуйовдивши чорне волосся. - Просто я не впевнений, що зможу потім забрати тебе додому. А жити в палаці - не найкраща ідея. Ти ж пам'ятаєш, що там купа небезпечних монстрів, які називають себе аристократами?

- А що Повелитель пише про зустріч?, - поцікавився Гард, який уважно слухав розмову товаришів. - Ти сказав, що знову вибачається... тобто він так і не завершив наводити лад серед тих блазнів?

- Ні. Пише, що візит доводиться знову перенести на невизначений термін, оскільки йому ще потрібно вбити декількох незгодних, хто мріє вбити мене, щоб прибрати до рук спадок некроманта, - відповів чорнокнижник, махнувши рукою. - Мені здається, що Ленс просто відтягує момент нашої зустрічі. І все це через те, що я минулого разу вирішив розповісти йому про новітні технології, які нещодавно з’явилися на Землі. Певно боїться, що я таки захочу там залишитися і не знає як забрати свою обіцянку назад.

- А ти захочеш?, - тихо поцікавився кіт.

- Не знаю. Ми ж з тобою це обговорювали, - брюнет знову зітхнув і підійшов до експіри, яка одразу ж нахилила голову, підставляючи господарю морду з шипами. - Я чомусь вважав, що цей вампір вже був в моєму світі, але після такої реакції моя впевненість похитнулася. Хоча, можливо я просто все вигадую і в нього дійсно купа справ.

Марко обережно провів пальцями по носі тварини і поглянув на фамільяра, змінюючи тему розмови:

- Аманіта сьогодні планувала зайти до нас? Ти сказав, що ви хотіли про щось поговорити зі мною.

- Так, це через..., - почав було чорний пройдисвіт, але його перебили.

- Зомбік, ні!, - закричав Мар, який в останній момент помітив свого підопічного, що якраз підповзав до експіри.

Мертвяк явно почув господаря, але все одно простягнув руку до їздового, широко роззявляючи при цьому пащу, і... через мить залишився без пальців.

- У-у-у, знову йому кінцівку прирощувати доведеться, - прогудів Маріус, відступаючи подалі від тваринки, яка полюбляла їсти плоть на обід.

- Ма-а, мау-у-у, - протяжно підтвердив Зомбік, з образою поглянувши на експіру, з якою вже втретє намагався познайомитися ближче.

- Вибач, що ти хотів сказати?, - темний знову глянув на принишклого кота, тримаючи їздового за морду, з якої так і не вдалося витягнути відкушені пальці.

- Та ні, нічого, - фамільяр смикнув довгим хвостом і попрямував до будинку. - Лікуй свого немертвого. Потім поговоримо.

Марко перезирнувся з учителем і, знизивши плечима, покликав Зомбіка до старого сараю, в якому зберігалися необхідні для його відновлення запчастини.

Через деякий час будинком прокотився знайомий звук протяжного підвивання примари-дворецького, що сповістив мешканців про прихід гостей.

- Хлопці, агов, я прийшла! Гостинців принесла, - голос рудої відьми пролунав в коридорі ще до того, як Марко встиг підвестися з-за столу в кабінеті, за яким намагався розібратися з паперами, що вдалося відновити після генерального прибирання. - Ну, не те щоб гостинці від мене були... просто той милий юнак, що ховався за вашим парканом, ніяк не міг наважитися підійти до дверей і залишити цей кошик, в якому я одразу розпізнала свіжі продукти, що тепер замовляє наш дорогий гес Заубер.

- І навіщо ти дражниш того привида, якщо маєш вільний доступ в дім?, - незадоволено пробурчав фамільяр, коли жінка приземлилася поруч з ним в крісло, поставивши перед тим ємність з їжею на підлогу.

- Не скигли, тобі це не личить, - гмикнула Аманіта, перетягуючи кота собі на коліна.

- Емм, народ, я чогось не знаю?, - брюнет здивовано вигнув брову, коли побачив як відьма гладить чорного хитруна, а той... о, диво!... не шипить і не пручається.