- 23 -

- Так, молодець, а тепер додай до зілля любисток, - Маріус нахилився над казаном, уважно спостерігаючи за хімічною реакцією, що в ньому проходила. - Чудово!

Марко посміхнувся, повертаючись до подрібнення кореня лагідниці, і вкотре подумки подякував долі за те, що звела його з цим дивакуватим алхіміком.

Коли вони з чорним хитруном вперше побачили світлого чародія, то ні він, ні Гард, не могли повірити, що цей ще досить молодий чоловік може бути тим дідусем, з яким вони спілкувалися у в'язниці.

Можливо, якби Маріус більше слідкував за собою і серйозніше дивився на життя, то виглядав би як поважний пан середнього віку... Але руде волосся, яке постійно було настовбурченим, з довгим чубчиком, що падав на очі чоловіку, примушуючи робити з десяток зайвих і досить хаотичних рухів, м'ята мантія з плямами, емоційна манера спілкування та зелені очі, які блищали від ентузіазму та допитливості, що вказувало на досить жвавий розум, в якому вирували ідеї та мрії, робили його ледь старшим за свого нового учня.

Саме через відкритість та комунікабельність Маріуса хлопці із задоволенням оселилися в його маленькому будиночку на горищі, проводили багато часу за розмовами з чародієм, неквапливо потягуючи смачне домашнє вино на ґанку теплими ночами, які більше були схожі на бліді світанки, і без заперечень перейшли з світлим на дружню манеру спілкування.

- Мар, не забудь додати мій секретний інгредієнт, - маг відійшов від казана і підхопив невеличку корзину, яка стояла біля столика під навісом. - А я піду свіжу зелень назбираю, вона нам знадобиться під час приготування вечері. Скоро Гард повернеться і, мені чомусь здається, що сьогодні буде чудовий привід поставити на стіл святкову страву з м'ясом та прянощами.

- Довго його на тому іспиті перевіряють, - брюнет кивнув, поглянувши на місцеве сонце, що вже суттєво змістилося за останні години.

- Ну, наш хитрий і дуже самовпевнений товариш сам обрав спеціалізацію мнемоніста, а там не все так просто під час зарахування на навчання, - чоловік дмухнув на неслухняний чубчик, декілька разів махнув рукою, намагаючись відкинути його назад, але, вже звично для оточуючих, з силою вдарив себе пальцями по носі і, зітхнувши, облишив марні спроби побороти власне неслухняне волосся, яке, як йому інколи здавалось, живе власним життям.

- Ти б позбавився від того чуба, або вже хоч основну частину не відрізай постійно, щоб все це нарешті стрічкою почати перев'язувати, тоді б такі проблеми не виникали, - порадив темний, стримуючи сміх.

- Та ну, я що панянка якась чи що, щоб по салонах ходити і волосся вишукано підстригати?, - фиркнув маг і пішов до невеличкої теплиці, що примостилася на задньому дворі за його будинком.

- А я б сходив, - доторкнувшись пальцями до хвоста на маківці, в який вже довелося збирати волосся, тихо сказав молодик і продовжив варити зілля гармонії, яке в його вчителя замовила якась дуже емоційна і неприємна, але високопоставлена панянка.

Хоч Маріус і був досить вправним алхіміком, але постійні скарги замовників не давали йому можливості перебратися ближче до потенційних клієнтів, які мешкали у верхніх кварталах міста, що оточували королівський палац та площу, на яку виходили ворота Університету магії, магістрату та інших адміністративних будівель. Тому більшість замовників завертала в магазини його конкурентів ще на підході до окраїн кварталу ремісників, а чародію систематично доводилось працювати з досить сумнівними замовленнями, про які не хотіли розповідати відомим зіллєварам.

Звісно, все це було неприємно в плані фінансів та не сприяло підвищенню репутації чародія, але Марко щиро радів спокійному існуванню в затишному будиночку та невеликому потоку клієнтів, які все ж таки час від часу з'являлися в магазині алхіміка, що притулився до бічної стіни його будинку задля економії часу, грошей та зручності власника.

А з дивними замовленнями... ну, там і кумедні траплялися час від часу, а за швидкість виконання і збереження таємниці інколи ще й приплачували.

Ось, наприклад, декілька днів тому до них завітав чоловік з керівного складу королівської гвардії, конкретніше його посаду брюнет не запам'ятав, та й наче не потрібно це йому.

Так от, гвардієць довго розглядав еліксири, мазі та порошки на полицях магазину алхіміка і вже хотів було йти, так і не повідомивши за чим приходив, як раптом закричав і відскочив до прилавку, хапаючись за серце.

Маріус одразу ж налив незнайомцю заспокійливий еліксир і через декілька хвилин вже знав, що у того час від часу проявляється страх власної тіні, а це дуже погано, враховуючи професію клієнта.

Просте зілля хоробрості (не таке як готував орк на кладовищі!), яке призначали для лікування класичних фобій, готувалось досить просто та швидко, якщо всі інгредієнти та есенції вже були заготовлені заздалегідь. Тому, вже через якусь годинку задоволений замовник забрав свій товар.

І яким же було здивування алхіміка, коли наступного ранку гвардієць прибіг на світанку в нашвидкуруч натягнутих штанях без верхнього одягу та взуття і почав вимагати заміни неякісного товару.

Красномовність та знання психології допомогли Маріусу і того разу.

За філіжанкою відвару з настоянкою, яка привела клієнта в більш врівноважений стан, чоловік по великому секрету повідомив, що вночі відвідував свою кохану... про яку небажано знати його дружині та іншим мешканцям цього прекрасного міста.

Після почутого алхімік довго дивився кудись повз співрозмовника, водив пальцем по скатертині, тихо щось нашіптуючи, а потім несподівано підскочив на стільці і побіг до свого мініатюрного кабінету, в якому зберігав важливі рукописи та різноманітні цікавинки.

Хвилин через десять світлий чародій повернувся з дивною прикрасою для голови у формі кільця, на якій мерехтів бузковий кристал незрозумілого походження (як учитель потім пояснив Марку, такі можна отримати лише за допомогою магії, вклавши в заклинання багато власної психоенергії, яку маг витягує з якогось там внутрішнього резервуару сили, який називають Ід).