- 16 -

Монотонне мугикання та шипіння увірвались в свідомість слуги некроманта, розриваючи ніжні обійми темряви, в якій той щасливо знаходився за межею Темного королівства з його кровожерливими мешканцями та дивними правилами.

- Ммм... дхе... де я?, - пересохлі губи ледь ворушилися і молодику здавалося, що його добряче побили напередодні, адже кожен м'яз дико викручувало від болю.

Невже йому вдалося вчора напитися в цьому ненормальному світі? Чи все ж таки це дивне місце було лише жахіттям, яке викликав хмільний змій?

Марко зібрався з силами і ледь розплющив одне око, фокусуючи погляд на навколишньому просторі, що ледь освітлювався блакитними сполохами магічних факелів.

Ідентифікувавши лабораторію Владіуса, в якій він сам нещодавно хазяйнував, хлопець застогнав, фрагментарно пригадуючи події, які відбулися через його експеримент з зіллям хоробрості... вдалося таки випити, тільки не те, що хотілося б.

- Прокинувся, герой?, - Заубер додав дрібку якогось порошку до відвару, який весело булькотів в казані, і повернувся до свого слуги. - Це ж треба таке вигадати: самовільно піти на цвинтар, випити там якоїсь гидоти, не розуміючи результату цього вчинку і наражаючись на смертельну небезпеку, а потім ще й вдома на господаря руку підняти. Тобі дуже пощастило, що ця облізла тварюка не відмовчувалася, а все мені пояснила.

- Я... я не знав, - прошепотів Мар, нарешті розплющивши й друге око.

Засохлий очний слиз почав подразнювати шкіру і чоловік мимоволі потягнувся до обличчя, щоб поскребти його нігтем, але... рука чомусь не змогла зрушити з місця.

Що? Його прив'язали до стільця?!

Марко нарешті зрозумів, що саме спричинило такий сильний біль у м'язах і спробував звільнитися.

- Тихо, тихо, не сіпайся так сильно, а то ще шкіру пошкодиш, - хмикнув чародій, поглянувши на потуги юнака, який скривився від нової хвилі болю. - Пута в мене тонкі, для підсилення в жертви яскравих вражень від катування... вибачай, інших не маю.

- Навіщо?, - прошипів брюнет, намагаючись хоча б трохи розслабити м'язи.

- І ти ще питаєш навіщо?, - розсміявся Владіус. - Давай подумаємо разом... якщо відкинути те, що ти на мене напав і через останні події зовсім не відповідаєш статусу слухняного прислужника... хм, ну напевно для того, щоб розібратися з твоєю силою?

Марко завмер з широко розплющеними очима і від здивування то закривав, то відкривав рота, не знаючи, як варто реагувати на останні слова темного.

- О, ти так кумедно виглядаєш. Наче новонароджений немертвий, в якого організм намагається продовжити виконання дихальної функції, але не отримує бажаного повітря через оніміння системи, - заусміхався некромант, переливаючи відвар у чашу. - Моя наречена - дуже розумна жінка. Саме вона звернула увагу на те, що чари покори не дозволили б тобі мене травмувати, а магічне клеймо взагалі б знищило підвладну некроманту істоту під час будь-якого виду загрози від неї.

Я був збентежений і не хотів вірити в ті висновки, які просилися в мої думки. Але, мені довелося це зробити, адже наразі ти чомусь без ошийника, який просто вигорів через потужний темномагічний викид енергії… ще й не помер від шаманського зілля відваги (так, я перевірив залишки того пійла на твоїх губах), яке може переварити лише організм орка або дуже сильного чорнокнижника, що спеціалізується на мертвій флорі, оскільки природа відкриває йому свої магічні таємниці і дарує базовий захист від різних отрут, зокрема й від тієї, яку додають якраз в цей еліксир.

Владіус замовчав, спостерігаючи за реакцією свого слуги.

А колишній програміст лише здивовано кліпав, не знаючи, що йому сказати.

Отрута в зіллі? Чорнокнижник? Ошийник вигорів?! Останнє було єдиною приємною новиною.

- Гаразд, - зітхнув чародій. - Вважатимемо, що ти не знав про магію. Зерно сили могло пробити собі доріжку і збирати енергію з навколишнього світу, а вона тут вся темномагічна. Потім стався збій через випите зілля і плотину прорвало.

Моя наречена побачила магію в тобі, але вона сказала, що сила ледь простежується, тому ми просто заблокуємо її і повернемо все в попередній стан. Тим паче, їй подобається те, як ти наводиш лад в нашому маєтку.

Я приготував зілля блокування сили і ти його зараз добровільно вип'єш, нажаль інакше воно не подіє. Якщо будеш слухняним хлопчиком і зробиш це, то я навіть не буду вигадувати тобі інші покарання… можеш повірити мені на слово, варіантів за ці декілька годин з'явилося дуже багато і, якщо ти відмовишся, я їх із задоволенням реалізую.

Хоча, зовсім без покарання не обійдеться, з новою жертвою ти мені таки допоможеш, це підтвердить відданість слуги і закріпить додаткові криваві пути.

Заубер криво посміхнувся, певно уявляючи процес закріплення отих кривавих пут і нову жертву, а потім поставив чашу з зіллям поруч з Марком.

В цей самий момент мертву тишу в будинку розірвало підвивання примари, яке сповістило про нових гостей.

Некромант завмер на секунду і поспішив зустрічати відвідувачів, залишивши молодика зв'язаним в лабораторії.

Мар декілька разів сіпнувся, спробував підскочити на стільці, ледь не перевернувшись разом з ним на підлогу, але нічого змінити не вдалося і він не отримав ніякого результату зі своїх потуг, крім нової порції болю.

Через мить в бібліотеці почулися голоси і двері в лабораторію знову відчинилися.

- ... якщо обіцяли його привести сьогодні!, - Владіус зупинився в прочинених дверях, незадоволено завершуючи фразу.

- Але в нас з ними різниця в часі. Я обіцяю, що на світанку Ваше замовлення буде тут!, - вигукнув співрозмовник чародія. - Благаю, підтвердіть зміщення терміну клятви. Це ж не моя провина. Його впіймали, просто не можуть перетнути кордон до...

- Гаразд. Я зрозумів. Ось моя згода, - фиркнув Заубер, махнувши рукою. - Але наступного разу враховуйте такі моменти, коли підписуєте договір кров'ю.

Поки некромант завершував переговори з невидимим співрозмовником, до лабораторії прокрався Гард, чорною блискавкою застрибнувши на стіл.