- 6 -

Після важкого прибирання Марко ледве стояв на ногах, помішуючи кашу в каструлі. Некромант повечеряв зажареним м'ясом з кров'ю, видав юнаку торбину з зерном та щось схоже на зелені яблука і зник в своїй лабораторії.

Хлопець дивився на липку субстанцію, яка мала стати його вечерею, і з огидою згадував нічницю, яка завітала до них після Ліча.
 

Спочатку юнаку здалося, що до некроманта прийшла симпатична молода відьма. Довге темне волосся та чорний плащ приховували досить звичайну жіночу фігурку. Ніяких гнійних плям чи відкритих кісток Марко не помітив, тому досить приязно зустрів жінку, що прийшла до його господаря за своїм замовленням.

Неприємності почалися, коли Заубер сказав принести для гості з кухні протухлі яйця, а сам пішов за порошком, через який до них завітала нова відвідувачка.

- Це нічниця, ти б так широко їй не усміхався, якби знав, що вона їсть, - фиркнув кіт, поки чоловік викладав яйця в глибоку чашу.

- Нічниця? Не чув ніколи про таких, - відповів Марко і хитнув головою в бік яєць, які витягнув з продуктової комірчини. - А їсть вона ось такі от делікатеси, але що ж поробиш, у всіх свої смаки.

- Ну, в якійсь мірі ти правий, та й такими як ти вона навряд захоче смакувати, - покивав Гард.

- Вона все ж таки м'ясоїдна? Монстр?, - чоловік завмер, напружено розглядаючи свого співрозмовника.

- Та вони всі тут плоть полюбляють, - знову фиркнув кіт. - Навіть живі всі хворі на голову і кров літрами п'ють, або канібалізмом забавляються. То свіжа печінка жертви їм сили додає, то серце, яке ще б'ється в руці, молодість продовжити зможе. Пфрр, бридота.

- Емм, Гард, так що ця нічниця їсть крім яєць?, - ковтнувши слину, запитав юнак.

- Немовлят, - зітхнув кіт і завершив розмову, залишивши кухню.

- Дідько, - Марко сіпнув плечем, відганяючи криваві картини, які виникли в його уяві, і повернувся до вітальні.

Жінка лагідно посміхнулася слузі і ніжно торкнулася до його руки, проявляючи вдячність за улюблений делікатес.

- Я ще щось можу для Вас зробити? Можливо напої якісь?, - згадавши про те, як Владіус пропонував Лічу випити, поцікавився Марко.

- О, ні, вельми вдячна, красунчику, у мене свої напої, - нічниця підморгнула чоловіку і витягнула з торбинки, яку принесла з собою, шмат м'яса, що був дуже схожим на кусок тіла. Її обличчя зморщилось і жінка встромила гострі зуби в свій обід, голосно ковтаючи при цьому рідину, яку висмоктувала з нього.

Хлопець ледь стримався, щоб не вивільнити прямо на підлогу, яку нещодавно мив своїми руками, все, що залишилось від обіду, який в нього був досить давно… хм, здається ще в нормальному світі, на планеті Земля.

Цікаво, а Всесвіт у всіх світів один чи вони наче віддзеркалення дублюють один одного?

Нічниця подивилася на ошалілого юнака, який не знав куди подітися і, облизавши закривавлені губи, посміхнулася.

- Хочеш? Закляття стазису, яке моя знайома відьма на них кидає, зберігає все свіжим. Смакує так, наче тільки-но встромив ніж в тіло, - з муркотливими нотками, сказала жінка.

- Ні... що Ви, ні! Я… я не голодний, - замахав руками Марко, відступаючи до стіни.

Дзвінкий сміх нічниці змішався з карканням некроманта, який зайшов в той момент до приміщення.

Владіус потім мило розмовляв з відвідувачкою, поки його слуга, який з очевидними проблемами пересилив огиду, прибирав зі столу.

- Тобі доведеться звикати до такого, - серйозно сказав Заубер, після того як нічниця пішла. - Не хотілося б шукати заміну, ти наче непогано почав працювати. Але якщо не зможеш перебороти огиду до плоті, крові та мертвяків з монстрами і їх забаганок, то сам станеш інгредієнтами в одному з замовлень.

- Зможу. Я звикну, - відповів чоловік господарю, з надією згадуючи свою розмову з Гардом про можливий порятунок… головне вірити в це, навіть якщо нічого не вдасться, адже без надії на краще втрачається сенс життя, особливо в таких от умовах.

- Сподіваюсь. Це єдиний шанс вижити в нашому світі, - кивнув Владіус і повів хлопця на кухню, щоб видати йому їжу та показати кімнату, в якій той буде спати.
 

Марко загасив вогонь під своєю вечерею і сумно дивився на те, що приготував. Налаштуватися на їжу ніяк не виходило, а думки постійно поверталися до подій останньої доби, остаточно намагаючись зіпсувати крихти апетиту, які підтримував голод.

- Не вигадуй, тобі їжа потрібна для підтримки організму, - незадоволено махаючи хвостом, сказав Гард, розглядаючи скривлене обличчя чоловіка, який дивився на каструлю перед собою. - Якщо хочеш жити, то не крути носом і дякуй за те, що хоча б щось маєш.

- Просто це виглядає гірше, ніж я собі міг уявити, - хитнув головою Марко.

- Ну, в тебе варіантів не так вже й багато, - відповів йому кіт і хитнув мордою в бік раковини. - Можеш м'ясом посмакувати.

- Е, ні, дякую, - ще більше скривився хлопець. - Я вже краще цей клей поїм.

- Отож, - задоволено кивнув Гард і несподівано змінив тему. - Розкажи щось про свій світ.

- Ну, а що про нього розповідати, - хлопець задумався і відправив першу ложку з кашею до рота, після чого ледь не повернув її вміст до каструлі.

- Ти їж, їж і розповідай щось, - зітхнув кіт.

- Угу, - мугикнув чоловік, ковтаючи неприємну субстанцію і налаштовуючись з'їсти ще хоча б декілька ложок. - Мій світ техногенний, в ньому немає магії, точніше, як виявилось, майже немає, якісь там потоки висохли і не можуть зерна сили в людях пророщувати. Так Владіус сказав.

В нас все акцентується на розвитку технологій та науці загалом. Люди будують механізми, які можуть швидко долати великі відстані по небу, воді, землі та під землею, навіть за межі планети їх відправляємо.

Знахарі та трави відійшли на другий план, всі лікуються за допомогою медичних препаратів, які виготовляються в спеціалізованих лабораторіях, хоча функції рослин та їх вплив на організм людини досить часто враховуються під час створення хімічних аналогів.