22. За крок до...

Дочекавшись вже зовсім сумну Кицю, Ніка поїхала на зустріч до подружкиної постачальниці фарб. Просто диво, що вона сьогодні була проїздом і привезла матеріали. Інакше, як везінням, це було не назвати. По дорозі треба було б заїхати у відділок, та Ніка принципово не хотіла. 

– Що будеш робити? – Киця уважно вдивлялась в телефон, але й розмову підтримувала. 

– З Велом? 

– Ага. 

– Це ще не рапорт. Просто смс. Смс юридичної сили не має. До четверга я зі зброєю не розстанусь, хай хоч стіни в кабінеті гризе! 

– Уявляю картинку! – Киця засміялась. – Але ж ти... ви з ним… не просто колеги?

– Ми зустрічались. Навіть про одруження говорили. Але… то відверта дурість. Я його не кохала, як і він мене. Не знаю, що нас тримало разом. Звичка... 

– Всі ми іноді помиляємось, і помилки минулого псують нам життя. 

– Ще й як, Кицю. А що твій мот? 

– Сказали, біда, і на тиждень про нього можна забути. 

– Співчуваю. 

– Не страшно.Тільки Вовк просить приїхати пораніш, знову Акули воду каламутять, і їх, бачте зустріти треба. 

– Слухай, я б з радістю відвезла, але… 

– Не парся, зараз напишу в групу Вовкам, хтось може та й підхопить. 

***

Ніка припаркувалась біля банкомату, а Киці Вовкам й писати не довелось. Поряд з авто зупинився байк. Крис підняв візор і усміхнувся. 

– Що такі кислі? – показово весело запитав. 

– Акули зновуу! – простогнала Киця. 

– Акули то не знову, а постійно. Я ж теж їду, бо Вовк в наказовому тоні повідомив. До речі, тебе підкинути? 

– О, це було б круто! – Киця враз ожила. Я навіть з шоломом. Свого коня на СТО до Орла загнала. 

– Я бачив Орла, сказав, там з движком біда. 

– Так і є. 

***

Коли Ніка повернулась від банкомату, Киця вже одягала шолом. 

– О, ти мене кидаєш? – сумно спитала її. 

– Я її украду, можна? – Крис подивився в очі Ніки так пильно, що в тієї мурашки по шкірі пробігли. Та вона все на холод спихнула, і телефон дзвонити почав, тож поблажливо махнула рукою і подивилась, як байк несе від неї Криса і Кицю. 

Дзвонив невідомий номер, яких Ніка страшенно не любила. Але, виявилось, це Лінда, і вона неподалік. Тому, прямо тут, на місці і зустрітись домовились. 

Лінда під'їхала великим чорним універсалом з аерографією на капоті. Ніку якимось чином відразу впізнала, та запросила до машини. Майже зі старту видала велику коробку з “замовленням”. А Ніка, розрахувавшись, дістала поліцейське посвідчення й пояснила, що насправді їй потрібно дещо інше…