Пролог

Ніка

“Увімкни поворот, тупа курка!” – ну або щось схоже я очікувала почути, коли опустила вікно. Краплі дощу відразу ж застрибнули в салон мого старенького седана. А от байкера, якого я щойно випадково підрізала, дощ, здається, не турбував. Він стояв поруч на світлофорі, і навіть візор мокрого шолома підняв. 

– Ти могла мене вбити. І сама постраждати. – наче нічого й не сталося, сказав. І його спокійний, трохи хрипкуватий голос чомусь роздратував мене сильніше, за всі трабли цього божевільного дня. 

– Не літай, як навіжений в місті! І в дощ! – сердито випалила і відразу пожалкувала. Погляд хлопця потемнів, що ж, тепер точно можна чекати образ. 

Кілька хвилин тому перед перехрестям я подумала, що тут можна зрізати і на нараду у відділок встигнути. І так, поворотник не увімкнула, але ж позаду нікого не було!

Тож, відмітивши, що дорога вільна, вивернула кермо і… ледь не оглохла від гучного сигналу збоку. Миттєво натисла на гальма і просто перед бампером пронісся великий чорний байк. 

Серце грюкнуло так, що в очах потемніло. Лиш кілька разів вдихнувши, нарешті продовжила маневр. 

“Де він взявся? Який ідіот взагалі гяняє в дощ на мотоциклі?! От дійсно, ці мотоциклісти хворі на всю голову!” – разом з полегшенням, що нічого не сталося, прийшла й лють. 

Заспокоїлась я через кілька кварталів. Знову повернула, пригальмувала на світлофорі і… тільки тоді побачила клятий чорний мотоцикл поряд. 

Водій теж мене помітив. Підійняв візор шолома і уважно дивився на мене. Здається, він був не набагато старшим за мене, може ровесником. 

“Високий, кремезний, – відмітила для себе, – типовий бандит!” – роздратовано додала до опису. Зелений ніяк не загорався, а байкер просто стояв і дивився. Не витримавши, я опустила вікно. 

Навіщо? 

Щоб підтримати власний стереотип щодо того, що всі байкери – безалаберні порушники закону і моралі. От зараз в мою сторону полетять мати, як мінімум!

Але мій опонент несподівано приклав два пальці до очей, а потім відвів їх в сторону. Здається, судячи по зморшках-“лапках” біля очей, він посміхався. 

“Просто будь уважнішою, Мишко!” – приємним низьким голосом сказав. 

Мишко?! 

Почулось? 

Рушила вперед, тільки коли авто позаду істерично засигнало… 

Оце тобі й байкери. 

І треба ж було мені зустріти одного з них саме зараз, коли я запізнююсь на нараду й маю прийняти рішення, що або врятує, або остаточно загубить мою кар'єру в поліції! І особисте життя теж...