Розділ 3

Через пів години мене покликав Марк. Я ще не розібрала навіть половину свого чемодану, але вже втомилася. Тому зараз, від думки про перепочинок, кутики моїх губ піднялися в посмішці. Я повільно спустилася сходами і одразу відчула насичений запах кави. На столі парували дві чашки прекрасного напою, а Марк стояв біля кухонного столу із ножем, намагаючись розрізати якусь коробку. Схоже, це була упаковка піци, принаймні за формою вона її дуже нагадувала.

— Що ти робиш, Марк? — запитала я, підходячи ближче та з цікавістю заглядаючи йому за плече.

— Я замовив піцу, — у його голосі було чути легке невдоволення, але він намагався зробити його непомітним. — Тут якийсь новий вид упаковки. Зроблено так, щоб вона довше залишалася теплою і не пахла крізь картон. Не знаю, навіщо таке зробили, але відкрити цей “покращений вид” набагато складніше.

Я м'яко хихикнула, знову підходячи до столу і вмощуючись на дивані, щоб випити свою запашну каву. Марк був правий, ця нова упаковка справді не пропускала запаху, у повітрі відчувалася лише кава і жодного натяку на піцу.

— Єс! — радісно вигукнув Марк, нарешті відкриваючи коробку з піцою. Її запах моментально розповсюдився кімнатою, а брат швидкими рухами розклав шматочки їжі на тарілки і поставив на стіл біля мене. Хоч кава і піца, на мою думку, не дуже поєднувалися, схоже, для Марка це була постійна і звична їжа. Він майже миттєво з'їв два шматочки і лише тоді поглянув на мене.

— Як тобі кімната? Сподобалася? — запитав Марк з цікавістю розглядаючи мене, ніби давно не бачив.

— Звичайно, сподобалася, — відкушуючи невеликий шматок піци, відповіла я. — Там так просторо, затишно. Навіть є кольорова підсвітка, ти ж знаєш, я таке люблю.

— Знаю, — по братовому обличчю було видно, що він дуже задоволений собою. — Я спеціально для тебе її купив. Радий, що все подобається.

Марк на мить замовк, а потім повільно продовжив.

— Мені з роботи телефонували. Запропонували новий проєкт. Я давно чекав саме цієї пропозиції, тому хочу використати свій шанс, — новина була чудовою, але голос Марка звучав дещо розгублено. Я не могла зрозуміти причини цієї зміни. Якщо проєкт такий хороший, чому він хвилюється?

— Це класно, сподіваюся, ти погодився? — я поклала собі на тарілку ще один шматок піци і зробила ковток кави. Таке поєднання їжі справді було незвичним для мене, але це починало все більше подобатись.

— Звичайно ж, погодився, такий проєкт не можна втратити. Це моя можливість вийти на набагато вищий рівень. Тому я радий, що все складається добре, — Марк зробив глибокий вдих, а потім продовжив: — Є лише один нюанс. Щоб почати роботу, мені потрібно поїхати на кілька днів в інше місто, а я не хочу залишати тебе тут одну.

— Чому? — коротко запитала я, відпиваючи ковток кави.

— Для тебе тут все зовсім нове, і я не хочу бути поганим братом, — Марк говорив тихо, ніби не зовсім впевнений у своїх словах, але водночас твердо, отже, він багато про це думав.

— Ти хороший брат, і я дуже вдячна тобі за можливість жити в цьому домі. Повір, якби я зараз заселялася в гуртожиток, у мене було б набагато більше стресу, — я відкусила ще один шматок піци, насолоджуючись тягучим сиром. — Я достатньо доросла та самостійна, щоб сама про себе подбати. Тим більше, кілька днів — це зовсім мало. І ти ж не повинен мене няньчити.

Після моїх слів Марк помітно розслабився. Його обличчя більше не виражало тієї стурбованості, яка була на ньому хвилину тому.

— Не повинен, але я все одно хочу знати, що в тебе все добре.

— Розслабся, це лише кілька днів. Якщо в мене будуть якісь питання — я просто тобі напишу.

— Добре, у такому разі, завтра вранці я поїду. Ту вечірку, яку ми планували, підготуємо трохи пізніше — коли я приїду. Ти ж не проти трішки її перенести?

— Без проблем, — я саме вже допивала свою каву і доїдала останній шматок піци. Можливо, та дивна упаковка не така вже й погана, тому що їжа справді мала більш насичений смак.

Марк ще на мить задумався, ніби зважуючи всі за і проти, доїдаючи свій шматок піци.

— Шкода, що я не встиг тобі місто показати, — встаючи з-за столу, наостанок промовив він. — Але у мене є хороший друг. Він завжди прийде на допомогу, тому в разі чого звертайся до нього. Я залишу тобі його номер.

Мені, звичайно, подобалася турбота від брата, але це вже починало переходити межі. Я розумію, що він хвилюється, і, можливо, навіть почуває себе трішки винним за те, що залишає мене одну в перші дні тут, але я не хочу, щоб він думав, ніби я не можу впоратися сама. Я готова прийняти той факт, що доки я живу у його домі, то буду під постійним наглядом, та ця гіперопіка мені зовсім не потрібна.

— Марк, мене починає дратувати, що ти так сильно хвилюєшся. Невже ти мені не довіряєш?

— Звичайно, довіряю, просто все відбувається зовсім не так, як я планував, — Марк прибрав зі столу зайві речі та брудний посуд і увімкнув посудомийку.

Мій брат завжди був таким. Він щось планував, уявляв ідеальний сценарій і дотримувався кожного пункту для його здійснення. Але якщо щось йшло не за планом, він намагався вигадати спосіб якомога швидше повернутися в правильне русло, щоб досягнути всіх результатів, які він запланував. Ця риса характеру була нестерпною, та варто сказати, саме завдяки їй він досягнув таких кар'єрних висот, будучи звичайним хлопцем у 24 роки. Він міг змиритися з невеликими змінами у планах, але занадто великі порушення завжди псували його настрій.

— А як ти планував? — я зручніше вмостилася на дивані, розглядаючи всі деталі кімнати.

Марк сів поряд зі мною і виглядав так, ніби зібрався читати мені нотацію.

— По-перше, ти не повинна була їхати на автобусі. Я сам планував тебе довезти на автомобілі. Це було б комфортно і набагато швидше, — брат зробив глибокий вдих, прокручуючи в голові наступні пункти. — По-друге, я б мав показати тобі місто. Ти тут зовсім нічого не знаєш, а я не хочу, щоб ти заблукала. Тому з мого боку дуже безвідповідально залишати тебе тут одну. Чим ти будеш займатися цими днями? Сидіти у будинку? Я ж тебе добре знаю і розумію, що ти одразу побіжиш на пошуки пригод, — Марк кинув на мене різкий погляд, ніби засуджуючи мої “пошуки пригод”.