Глава 1

Світла пам'ять Амуру-Муріку... Ти був чудовим і гідно прожив відміряні тобі дванадцять із половиною років. Міг би і більше, але... В будь-якому разі ти назавжди залишишся в моєму серці та вічно житимеш на сторінках моїх книг! І скільки б не минуло часу, тебе, мій пустотливий і надзвичайно вірний руденький пухнастий друже, в моїй душі ніхто і ніколи замінити не зможе...

Глава 1 

У неділю Христина прокинулася рано-вранці, хоча напередодні лягла пізно. Вони з Горським довго ганяли нічною трасою, він їхав все швидше і швидше, ніби намагався від когось утекти. Бути може, від себе самого? Або якихось своїх внутрішніх страхів? Дивився прямо перед собою, іноді перебираючи пальцями по керму, і мовчав. Вона теж мовчала, боячись сказати щось недоречне.

Ось є такі моменти, коли чоловіка краще не чіпати. І жінка повинна навчитися їх відчувати. Просто сидіти тихенько поруч і чекати, коли цей стан мине. І Христина чекала. Цей їх майже поцілунок... Вона ж не з'їхала з глузду? Чи їй просто здалося, що шеф збирався торкнутися губами її губ, але потім передумав і зупинився? Напевно, здалося. Просто ремінь пристебнув і вію зняв, нічого такого.

Розслабитися в такій обстановці було складно, а ось отримати заряд адреналіну – запросто. Христина відкинулася на спинку сидіння і теж дивилася на дорогу та на вогні, що миготіли за вікном. Поглянути на спідометр не наважилася, хоча було цікаво дізнатися, з якою швидкістю вони мчали, однак страху не було. Чомусь була дивна впевненість, що поруч із генеральним безпечно, що нічого поганого не станеться. Надто вже впевнено він вів машину, відчував і її, і дорогу.

І зараз, лежачи в ліжку і згадуючи ці хвилини нескінченної опівнічної гонки, Христина зрозуміла, що хотіла б повторення. І самого вечора, і його продовження. Танцювати з Його Ясновельможністю, нестися крізь ніч і просто відчувати його поруч. Здається, в ній прокидаються ті почуття, про які вона заборонила собі думати. Та й хто б не заборонив, коли плюнули в душу?!

Мехмед приїхав з Іорданії і вчився на тому ж курсі, що і вона, тільки на відділенні міжнародників. Два першокурсника, юних, недосвідчених, але допитливих. Він перший помітив її в холі універу і всміхнувся. Вона тоді зніяковіла, пройшла повз і скоріше забігла в ліфт, але кілька днів по тому він знову був у холі і сидів на лавочці в компанії друзів, таких же іноземців. Підняв голову, побачив її, впізнав і всміхнувся, відкрито і щиро. Цього разу вона відповіла стриманою усмішкою і знову пробігла повз.

Через два тижні таких випадкових зустрічей і швидкоплинних усмішок він побіг за нею і наздогнав на сходах, попросив про зустріч. Вона розгубилася, але погодилася побачитися на великій перерві. Хоча, як Христя потім дізналася, насправді в цих випадкових зустрічах не було нічого випадкового, тому що вона за розкладом проходила через північне крило на пару, а у нього закінчувалася пара в цьому ж крилі (у його групи взагалі більшість пар на першому курсі відбувалася тут). Іншими словами, він, вперше помітивши Христину, просто на постійній основі її чатував.

Їй, як і будь-якій дівчині, були приємні такі сталість і увага, а ще вона виросла на східних казках, а вже шейхи, гареми й інші атрибути цієї культури викликали жвавий інтерес і розбурхували уяву. А тут поруч справжнісінький східний чоловік. Темні очі поблискують, смаглява шкіра контрастує з її шкірою, більш світлою, чорне трохи хвилясте волосся ретельно укладене гелем, легка неголеність надає більш дорослий вигляд, туалетна вода лоскоче ніздрі заморським ароматом.

На великій перерві вони нарешті познайомилися і проговорили до самого дзвінка. З Мехмедом виявилося напрочуд цікаво. Інша культура, інша віра, і поруч її представник, який із задоволенням ішов на контакт. Мову Христини він знав погано, тому спілкувалися за допомогою того мізерного запасу, яким володів, заповнюючи прогалини куди більшим багажем англійської. Якось мова у них зайшла про тварин, і Христя намагалася пояснити, хто такий кролик. Хлопець довго не розумів, і тоді вона сказала «rabbit», а він із задоволеною усмішкою промовив: «А-а-а, зайка!» І так він сказав це «зайка», що Христина розчулилася.

Словом, їх перші зустрічі були абсолютно безневинними: двоє людей різних культур намагалися пізнати одне одного краще. Саме від нього вона дізналася, що «коханий» по-арабськи буде «хабібі», а «кохана» – «хабібті». Якось ненав'язливо у них зайшла про це мова, але коли Мехмед це розповідав, його очі, здається, сяяли ще яскравіше, ніж зазвичай.

Незабаром їх «стосунки» помітили на курсі. Хтось жартував, хтось бажав удачі, а хтось зголосився дати кілька порад. Однією з таких «порадниць» виявилася Саша, дівчина з потоку, яка стала досить швидко зближуватися з Христиною. Як виявилося, вона перебувала в схожому становищі – зустрічалася з мусульманином. Правда, її обранець був темношкірим і приїхав з північної частини Африки, а ще... вони вже жили разом, тобто мали інтимні стосунки.

Для Христі це було занадто ново і незвично, але друг, особливо налаштований доброзичливо, дуже б не завадив, тому Саша стала для неї старшою подругою, більш досвідченою і впевненою, давала поради і скаржилася, що їй з обранцем не дуже-то пощастило і час знайти нового. А Мехмед тим часом став зазивати в гості, пропонуючи продовжити спілкування поза університетом. Пропонував познайомити з друзями, зустрітися на вихідних.

Нехай у Христини це і були перші «стосунки» (вона навіть ще ні з ким не цілувалася), але наївною дурепою не була і відчула небезпеку, тому м'яко відмовилася. Так, хлопець був їй симпатичний, але переходити на новий рівень вона була ще зовсім не готова. І взагалі, вони ж тільки нещодавно познайомилися і знають одне про одного дуже мало. Потрібно більше часу, щоб зуміти довіритися, та й навчання ніхто не відміняв, у вир з головою ніяк не можна.