Глава 23 (1) від 07.10

Святковий вечір добігав кінця, тому Христина намагалася отримати від нього максимум вражень. Вона танцювала з Романом, потім знову з Денисом Віталійовичем і, нарешті, із Олексієм Вікторовичем, що завершив тривалу розмову. Ну що сказати?! Якими б приємними співрозмовниками і партнерами не були помічник і друг шефа, але з Його Ясновельможністю зрівнятися не міг ніхто. І нехай Христя поруч із ним відчувала себе зовсім крихітною, але навіть значна різниця в зрості не заважала, коли кавалер вміє грамотно вести партнерку і підлаштовуватися під неї, а ще дивиться так проникливо.

Вона намагалася не думати про те, що, здається, її реакція на танці з шефом викликана не тільки його танцювальними навичками, але зрадницькі думки все продовжували лізти в голову. Горський кружляв Христину по паркету, а вона відчувала себе красивою і бажаною та відчайдушно не хотіла, щоб музика замовкала, тому що перебувати в обіймах Містера Суворість виявилося куди приємніше і хвилююче, ніж можна було собі уявити. Здається, це був уже їх третій танець поспіль, але керівник незворушно пішов на четвертий, який був оголошений на сьогодні останнім. І вона вирішила насолодитися сповна і самим танцем, і приголомшливим партнером.

Так, кожним жестом, кожним рухом він підтверджував, що саме той, хто їй потрібен. Це, напевно, якась мара, але серце готове було вистрибнути з грудей, коли одна рука чоловіка трохи сильніше стиснула її талію, а пальці іншої злегка огладили тильну частину долоні, шукаючи більш зручне положення. Начебто, нічого такого, він навіть не притискався до неї, як деякі з гостей до своїх дам, але дихання Христі збилося. Хто б міг подумати, що Попелюшка на балу сп'яніє зовсім не від Принца, а від власного шефа в образі Примари Опери, який може бути одночасно уважно-чуйним до солодкого трепету і лякаючим до тремтіння.

Вона намагалася дивитися куди завгодно, але тільки не на боса, від якого доносився тонкий аромат чергового дорогого парфуму, слухала його неголосні коментарі щодо деяких гостей, просто насолоджуючись звуком низького голосу, і знову вицепила серед гостей «інквізитора», який стежив за нею поглядом, ще більш лякаючим і небезпечним. Тепер вже сама Христина міцніше вчепилася в гендиректора, ніби він міг чимось допомогти і змусити Містера Небезпека припинити витріщатися. Поворот – і «інквізитор» знову зник у натовпі, ніби й не стояв біля колони мить назад. Та що ж він невловимий-то такий?!

– Щось трапилося? – не залишив без уваги її стан Горський.

Довелося підняти на нього погляд і потонути в сизо-синіх вирах його очей, в яких відчувалося занепокоєння.

– Здається, за мною спостерігав один із гостей. І якось не дуже добре спостерігав... – не стала приховувати вона.

– Хто? – генеральний насупився.

– Я не знаю... не пам'ятаю... Десь його точно бачила. Він сьогодні в костюмі інквізитора.

Олексій Вікторович озирнувся:

– Я спробую дізнатися, хто це. Тому розслабтеся і не думайте про погане.

Коли він так говорить, хочеться вірити, що все і справді буде добре. Безумовно буде... якщо шеф поруч.

Коли танець закінчився, музиканти стали тихенько награвати фонову мелодію, а ведучий вечора, молодий жвавий чоловік у костюмі мушкетера, оголосив, що настав той момент, якого всі так довго чекали. Почалося вшановування найщедрішого гостя вечора, народ помітно пожвавився і потягнувся до імпровізованої сцени.