Глава 22 (5) від 06.10

Христя не заперечувала проти цієї компанії. Виконавчий директор був одягнений Принцем, що повністю відповідало його привабливому і доброзичливому образу, хизуючись розшитим камзолом і короною на голові. А Діна Віталіївна вбралася феєю Дінь-Дінь, що з її світлим волоссям було дуже до речі, і літала по залу в напівпрозорій блідо-салатній сукні з крильцями, яка гармоніювала з кольором її очей. Ця парочка взагалі випромінювала позитив і викликала бажання продовжити спілкування.

Але от костюм Яніни Семенівни викликав приємне здивування. Помічниця Таміра Аслановича вдяглася Летючою Мишею. Жахливі окуляри пішли в небуття, змінившись чорною напівмаскою. Довге волосся дівчина уклала в хитромудру зачіску, яка їй дуже пасувала. Темно-фіолетова сукня не надто облягала, але м'яко окреслювала фігуру, виріз був у межах норми, нічого надміру, і тим не менше навколишні чоловіки поглядали на Яну вельми і вельми прихильно.

Однак сама вона трималася дуже стримано і навіть дещо невпевнено, ніби хотіла скоріше втекти зі свята або як мінімум переодягнутися в щось більш скромне і... як завжди «ніяке». Немов убрання вибирала не сама, а вдягла на чиєсь прохання і зараз не знає, що робити з тією увагою, яку до себе привертає. І ще... вона когось шукала очима, а коли знайшла, на її обличчі відбилося полегшення, як у маленької дівчинки, що відшукала в натовпі маму... Ну, або тата, якщо зважити на те, що її погляд вицепив Таміра Аслановича, який якраз прямував до їх компанії.

«Час тікати!» – зрозуміла Христина і з превеликим задоволенням вирушила танцювати з Денисом Віталійовичем, що її запросив, аби тільки опинитися подалі від Асманова.

Фіндиректор посміхнувся (мовляв, «Біжи не біжи – все одно дістану») і послав навздогін красномовний погляд, а потім потягнув на паркет Яніну. Христя спробувала відволіктися і насолодитися танцем, і деякий час це вдавалося завдяки приємній неспішній бесіді з партнером, а потім відчула чийсь важкий погляд, від якого засмоктало під ложечкою. Може, здалося?

Вона почала якомога непомітніше оглядати зал, щоб знайти джерело дискомфорту. Ні, Асманов, цей демон у плоті, хоч і кружляв по залу Яну, але і Христину «балував» своєю увагою, дивився з посмішкою і навіть підморгнув, коли їх очі зустрілися (хоча від цієї посмішки кров у жилах стигла). А тут було щось інше, невідоме, небезпечне... Христина знову оглянула зал і цього разу примітила знайому фігуру в одній із ніш, наполовину приховану фіранкою. Так, відчуття не обманули, спостерігав за нею не тільки фіндиректор. Давній «інквізитор», вже будучи в масці, спостерігав за їх парою, і саме від його лякаючого погляду мурашки йшли по шкірі.

«Містер Небезпека», – тут же охрестила його вона й зимно пересмикнула плечима.

– Що трапилося, Христино? Невже я такий поганий партнер? – помітив зміну в її настрої кавалер.

– Денисе Віталійовичу, партнер з вас просто чудовий, – поспішила згладити незручність Христя. – Просто я побачила одного з гостей... Він здається мені знайомим, але ніяк не можу згадати, де бачила його раніше.

– Це який? – виконавчий директор із цікавістю глянув у тому напрямку, куди до цього дивилася вона.

Однак «інквізитора» за шторою вже не було.