Глава 22 (2) від 03.10

– О, Олексію Вікторовичу, ви повернулися! – привітав його Роман, який з явним нетерпінням чекав прибуття шефа. – Христино, тобі вже краще? Виглядаєш чудово.

– Так, все завдяки Олексію Вікторовичу, – кивнула секретарю вона і повернулася до його супутниці, що не відривала від Христини зацікавлених очей. Зарозумілості в погляді дівчини не було, тільки щирий інтерес.

Їх компанія відійшла до однієї з ніш, подалі від оркестру і цікавих вух.

– Анжеліко, я хотів би тобі представити Христину Олександрівну, твою помічницю, – офіційно почав Горський. – Христино Олександрівно, це моя сестра Анжеліка Вікторівна, ваш майбутній керівник. Сподіваюся, ви спрацюєтеся.

– Дуже рада знайомству, – Христина привітно всміхнулася і злегка вклонилася.

– Взаємно, – Анжеліка теж усміхнулася, і ця усмішка була так схожа на усмішку брата. І хоч риси обличчя дівчини через маску все ще не можна було розгледіти, але очі і волосся у них один в один. А ще вона могла похвалитися досить високим для жінки зростом і височіла над Христиною більше ніж на півголови. Ну так, вони з гендиректором обидва рослі, напевно гени постаралися. – Добре, що ми з вами майже ровесниці. Я спочатку боялася, що мені виберуть у помічниці якусь нудну стару каргу, яка буде з ранку до вечора мене пиляти і «наставляти на шлях істинний».

– Ліко! – шикнув на сестричку шеф. – Зізнаюся чесно, я обмірковував і такий варіант, інакше тебе в офіс не затягнеш, але, гадаю, тобі куди корисніше обзавестися подругою, ніж персональним цербером.

– А ось це вірно, – всміхнулася Анжеліка. – З мене досить і двох уже наявних церберів, – сказала, знизивши голос. – Поки тебе не було, мені довелося подарувати танець дядькові і цілих три найдорожчому кузену, – на цих словах вона помітно скиснула. – Але від інших намірів мене вберіг Роман, – і адресувала секретарю сяючу усмішку.

– Значить, Тамір часу дарма не втрачав... – в голосі Містера Суворість прорізалася сталь. – Ну нічого, ми йому сьогоднішній вечір ґрунтовно зіпсуємо.

– Давно час, – Анжеліка, здавалося, повністю розділяла ентузіазм брата. – Тільки будь обережний, здається, він зараз не в дусі, – і вказала очима на фіндиректора, який в цю саму мить стежив за ними поглядом з протилежного кінця залу. – Коли Тамір так видивляється, мені тривожно. Точно щось недобре затіває.

З цим твердженням погодилися всі присутні. Керівник перекинувся з Анжелікою ще кількома фразами і дивився при цьому на неї тепло і ласкаво. І Христя замилувалася. Так, ось він, справжній Містер Суворість, саме поруч із сестрою він розкривається і знімає маску холодності і відчуженості, яку носить під час спілкування з іншими людьми. От би частіше бачити його саме таким.

– Якщо не помиляюся, ви, Христино, завтра переїжджаєте до нас? – звернулася до неї Горська. – Із задоволенням покажу вам будинок і вихованців. Якраз зможемо краще познайомитися.

– Дякую, це було б чудово, – Христина була приємно здивована привітності, з якою поставилася до неї майбутня керівниця. Як чудово, що вона не розпещена принцеса і навіть жартує над надмірною опікою брата.