Глава 21 (6) від 01.10

– Чому?

– Він... мене шантажував, – випалила дівчина, поки вистачало рішучості, скоса глянувши на боса. – І... я хотіла здобути хоч якісь докази, щоб було що вам пред'явити. А ще... Я боялася, що ви розлютитеся. Коли ви в гніві, це дуже страшно.

– Невже так вже й страшно? – він підняв брову.

– Ду-уже.

– Кхм... І чим же фіндиректор вас шантажував?

– У нього... – вона зам'ялася, міркуючи, як краще піднести керівництву цю новину. – Він зробив компрометуючі світлини на свій смартфон... і...

– Гадаю, це було щось дуже особисте, – виніс вердикт Горський. – Тоді не кажіть, випитувати не буду, інакше стану не кращим за пана Асманова.

Господи, яке полегшення! Шкода тільки, що тимчасове. Випитувати шеф, може, і не буде, а от звільнити може запросто.

– Ви... мене звільните? – в голосі Христини пролунала приреченість. – Вибачте, будь ласка, я не думала, що все так вийде...

– Хм-м... – він витримав паузу. – Поки що ні, але вам доведеться спокутувати провину. І більше ніколи (НІКОЛИ, чуєте?!) мені не брехати!

– Більше ніколи! – тут же відгукнулася вона, дивлячись на нього як на втілення Спасителя. – Мені сьогоднішній бал точно в жахіттях буде снитися.

Містер Суворість зміряв її поглядом, затримався на занадто яскравому макіяжі, яким невдала шпигунка сподівалася зменшити шанси на впізнавання, і глянув на годинник.

– Танці продовжаться ще близько години, а потім урочисто буде названий найщедріший гість, який не поскупився трохи витратитися на дітей. Так, проста формальність і можливість почухати почуття власної важливості, але дітям чим більше допомоги, тим краще, навіть отриманої таким чином. Іншими словами, у вас є двадцять хвилин, – вирішив Олексій Вікторович.

– Двадцять хвилин на що? – не зрозуміла Христина.

– На те, щоб переодягнутися в білу сукню, змити з обличчя бойову розмальовку і вирушити зі мною на бал. Адже ви хочете утерти ніс Таміру Аслановичу? І вимолити у мене пробачення за сьогоднішній інцидент і мимовільну брехню? А я поки послухаю те, що вам вдалося записати, – він узяв її смартфон. – Отже, двадцять хвилин, час пішов!

І вона після секундного вагання кулею вилетіла з автівки, продовжуючи притискати до грудей туфельку-зрадницю, ніби та була найбільшою коштовністю у всесвіті.