Глава 21 (5) від 30.09

– Я... – як важко зізнаватися, але треба, шляху назад немає. – Мене змусили. Тамір Асланович пропонував мені гроші, багато грошей, щоб за вами спостерігала і доповідала йому, але я відмовилася. А ще сказав піти з ним і допомогти перетягнути на свій бік деяких впливових чоловіків. Ось, тут запис, чутно погано, але дещо можна розібрати... – нервово заторохтіла вона, передаючи йому в руки смартфон. – Фіндиректор говорив багато всього...

– Христино...

– А ось флешка, – Христя сунула йому маленький шматочок металу, який міг зберігати в собі багато небезпечних відомостей. – Він просив передати її одному з чоловіків, але я вирішила принести вам. Можливо, тут буде якась цінна інформація про компанію...

– Христино...

– Я вас не зраджувала! Ні словом, ні ділом! – перебила вона, боячись почути з його вуст гірші слова на світі. – І навіть не брехала! Мені і справді було з ранку погано через майже безсонну ніч і дійсно потрібно було відлежатися.

– Тільки «відлежатися» ви вирішили не вдома на дивані, а в бальному залі в компанії сильних світу цього, чи не так? – він двома пальцями підняв її підборіддя, не даючи опустити погляд. – Не знав, що ви така ризикова юна особа.

– У м-мене не було вибору, д-довелося трохи ризикнути, – пробурмотіла вона, бачачи своє відображення в його очах, які зараз були схожі на грозове небо. Сердиться, значить.

– Ну давайте подивимося, що таке цікаве приготував для нас фіндиректор. Якщо, звичайно, приготував, – відпустивши дівчину, бос дістав із сумки особистий ноутбук, ввімкнув і вставив флешку в гніздо.

– Думаєте, що флешка була пустушкою?

– Знаючи його, я б зовсім не здивувався.

Так, у Христини і самої закрадалися сумніви, але вона відганяла їх і хотіла вірити у краще. Здавалося, пройшла ціла вічність, перш ніж на екрані з'явився значок, що зовнішній переносний пристрій можна безпечно відкрити і вірусів на ньому не виявлено. На флешці був лише один файл, текстовий документ. Може, там якісь паролі, номери рахунків чи ще щось? З трепетом клікнувши по ньому подвійним натисканням, вона помертвілими губами прочитала єдину строчку: «Ти дійсно думала, що я довірю тобі щось важливе?!»

– Цей гад повзучий... він дійсно просто познущався з нас обох?! – відчуття нахабних лап Асманова, що нишпорили по тілу, досі були свіжі в пам'яті.

– Схоже на те, – констатував шеф, здається, абсолютно спокійно.

– Яка ж я дурна! – Христина опустила голову в долоні. – У шпигунку захотіла пограти...

– Гра була на трієчку, скажу я вам, – долинув до неї голос керівника. – Ви занадто щира для подібних речей, проте... вашу поведінку на балконі можу оцінити на «відмінно».

Це коли вона кокетувала з «Цезарем»?

– І на тому спасибі, – буркнула дівчина, так і не піднявши голови.

– Сьогодні вам довелося пережити чимало неприємних хвилин, і багато в чому завдяки мені. Тамір Асланович прекрасно зрозумів, що я вас упізнав, і навмисне влаштував цю... ем, виставу, щоб мене позлити, ви просто були засобом... – зітхнув генеральний, дуже делікатно натякаючи на ті моторошні миті, які здалися вічністю, коли її облапував Асманов. – Але якби вчасно все мені розповіли, могли б цього уникнути.

– Я... я не могла розповісти, – зізналася Христя. Так, починається найскладніша частина бесіди.