Глава 21 (3) від 28.09

Таксі було оплачене замовником, тобто Таміром Аслановичем, тому Христина просто подякувала водієві і босоніж попленталася до рідного під'їзду, в одній руці затиснувши дорогоцінний клатч, де були флешка і смартфон із записами розмов, а в інший несучи вцілілу туфельку. Ну треба ж було так проколотися!

Хто там у дитинстві мріяв потрапити в казку? Отримайте і розпишіться! Віват, Попелюшко-втрачайко! Тепер у «принца» є твоє взуття, ось тільки шукати він тебе буде не з метою одружитися, а щоб прибити і в лісочку прикопати. Добре хоч біля під'їзду не спостерігається всюдисущих бабусь, інакше обговорення пом'ятого зовнішнього вигляду Христини затягнулося б до ночі і тривало ще кілька днів.

Швидше піднявшись на свій поверх і увійшовши в квартиру, вона обтрусила ступні, вичавила бліду усмішку зойкнувшій від подиву матусі і попрямувала було до ванної, але двері були замкнені. Якщо там засів Альошка, то це надовго, він любить поплескатися. Ну що за невезіння?!

– Христє, що трапилося? Де друга туфелька? – стурбований погляд мами метався по босих ногах, безладдю на голові та сукні, що теж була у бегладі.

– Нічого не сталося, просто танці до упаду, а туфельку посіяла у натовпі, – відмахнулася Христя. – Втомилася дуже, піду ляжу. Коли наш Русал звільнить ванну, покличеш мене?

Ну т, знову довелося брехати мамі. Все, потрібно з цим закінчувати! Послухати, що можна розібрати на записах (може, другий вийшов кращим за перший?), і подивитися, що на флешці. Стягнувши з голови перуку і маску, вона відкинула їх геть і ввімкнула ноутбук, а поки він завантажувався, прямо в сукні прилягла на диван, спустивши постраждалі ніжки на підлогу, і стала прослуховувати можливий компромат. М-да, якість, звичайно, не дуже, але деякі фрази чуються досить непогано. У будь-якому випадку, це краще, ніж іти до керівника з порожніми руками.

Але що за невдалий збіг обставин?! Не зіштовхнись вона з цим «інквізитором», не втратила б час і, цілком можливо, не залишилася б без туфельки. Ступні досі боліли від бігу по камінню, непогано б зробити їм сольову ванночку, коли Олекса зволить «наплаватися». Але де, де ж вона бачила цього брюнета? Чому він здався знайомим? Це якийсь актор? Або політичний діяч, якого можна було бачити по телевізору? Всередині ворушилося впізнавання, але нічого конкретного в пам'яті поки не спливало. А от відчуття небезпеки витало і досі.

Ноут завантажився, але щоб увіткнути в нього флешку, потрібно підвестися з дивана, а вставати зовсім не хотілося. Христину тягнуло подрімати, що й не дивно після такого марафонського забігу і чотиригодинного сну вночі. Голова була ватяною, кінцівки теж. Але сонний стан моментально випарувався, варто було телефону пілікнути смс-кою від шефа: «Чекаю на вас біля під'їзду. Треба поговорити».