Глава 20 (2) від 20.09 (2)

Шкода, що доведеться відкласти знайомство з Анжелікою Вікторівною, але на неї можна буде подивитися збоку і придивитися, що за людина. Тоді і спілкуватися в майбутньому буде легше.

«Ну що, Христино, пройдемо по краю прірви і переможемо?»

Однак сказати виявилося куди легше, ніж зробити. Для початку довелося проявити дипломатичні навички, щоб уникнути поїздки з шефом. Набравши номер керівника, Христина з усім можливим каяттям повідомила, що почуває себе дуже погано, і це взагалі-то було правдою, тому що голова після майже безсонної ночі просто розколювалася, а на душі шкребли навіть не кішки, а ціле сімейство тигрів об неї кігті точило.

– Може, викликати лікаря? – голос генерального був стурбованим, від чого серце стислося ще сильніше. – Ви в останні дні дійсно виглядали поганенько.

– Н-ні, не варто, мені потрібно просто трохи відлежатися... – Христя проклинала себе за кожне слово, хоча, по суті, знову не збрехала. Полежати їй і справді не зашкодить. До балу часу досить, так що можна спробувати трохи подрімати, щоб зовсім вже з ніг не валитися.

– Добре, тоді відпочивайте.

Короткі гудки в слухавці нагадали, що рішення прийнято, назад дороги немає.

Провалявшись в ліжку ще близько двох годин, вона дійсно відчула себе трохи краще і почала збиратися. Непристойна чорна сукня сиділа цілком стерпно і вже не так сковувала рухи (за ці три дні Христина схудла від неспокою і напруги), хоча все ще залишалася занадто відвертою. Але де наша не пропадала?! Виведемо гада на чисту воду, а потім засунемо йому цю сукню в...

– Ой, Христє, а це що таке? – цікавий ніс Олекси і тут встиг узяти участь. – Ти ж у білій сукні хотіла йти. А ця... Ти в ній не замерзнеш? Вона така... дивна, і ти в ній теж дивна.

«Угу, вустами немовляти глаголить істина!»

Але на сумніви часу вже не було. Натягнувши перуку і маску, вона, підхопивши нові туфлі і чорний клатч, в якому лежало запрошення на бал (Асланович навіть цей момент продумав), вийшла в коридор.