Глава 20

Настання суботи Христина чекала з жахом. Весь вечір п'ятниці і половину ночі лежала на дивані, майже не кліпаючи дивлячись у стелю, і прокручувала в голові всі можливі варіанти розвитку подій на майбутньому балу. Мурік влаштувався поруч і терся мордочкою об руки господині, а потім згорнувся клубком у неї на животі і затих. Вона машинально гладила його по голові, судорожно міркуючи, що робити.

Якщо піти з Олексієм Вікторовичем і проігнорувати Асманова, той обов'язково влаштує якусь гидоту, причому гидоту несподівану і дуже неприємну. Напевно світлинами з Щоденничка справа не обмежиться, ще що-небудь вигадає, з нього станеться.

Якщо йти з Таміром Аслановичем, доведеться брехати шефу і відчайдушно молитися, щоб на святі він не впізнав її в масці і перуці. А раптом... раптом Містер Заноза просто-напросто хоче зробити чергову капость і яа-ак зірве з неї при всіх і маску, і перуку, зганьбивши і перед гостями, і перед шефом, виставивши тим самим брехухою? Може таке бути? Дуже навіть може, цілком у дусі фіндиректора. У такій сукні, яку він подарував, у пристойній компанії зазвичай не з'являються, тому залишитися невпізнаною — єдина можливість врятувати репутацію.

А якщо... Які шанси на успіх, якщо розповісти все гендиректору і спробувати на пару з ним підловити його кузена? Угу, тоді він відразу спитає, чим же той шантажує помічницю, і дуже швидко з'ясує, що ніяка вона не нещасна жертва, а гостра на язик підступна особа, яка за спиною поливає керівника брудом в особистому щоденнику, а тепер до нього ж біжить за допомогою.

Ні, потрібно спробувати впоратися самій, хоча цього разу, а потім, після балу, в усьому зізнатися шефу і здати шантажиста з потрохами. Так, більше вона потурати витівкам Асманова не збирається, інакше той затягне її в павутину брехні й інтриг, з якої буде не вибратися, адже одна брехня породжує іншу, і так по колу, поки не засмокче в трясовину по саме горло. На балу якраз є шанс хоч трохи розвідати його плани, щоб було з чим йти до боса. Загалом, потрібно поводитися дуже обережно, дізнатися, що там задумав Тамір Асланович, і не попастися в скандальній сукні Горському на очі, а якщо і попастися, то нічим себе не видати. У багатолюдній юрбі це не повинно бути так уже й складно, до того ж на всіх будуть маски, що значно спростить завдання.

Шкода, що доведеться відкласти знайомство з Анжелікою Вікторівною, але на неї можна буде подивитися збоку і придивитися, що за людина. Тоді і спілкуватися в майбутньому буде легше.

«Ну що, Христино, пройдемо по краю прірви і переможемо?»

Однак сказати виявилося куди легше, ніж зробити. Для початку довелося проявити дипломатичні навички, щоб уникнути поїздки з шефом. Набравши номер керівника, Христина з усім можливим каяттям повідомила, що почуває себе дуже погано, і це взагалі-то було правдою, тому що голова після майже безсонної ночі просто розколювалася, а на душі шкребли навіть не кішки, а ціле сімейство тигрів об неї кігті точило.

— Може, викликати лікаря? — голос генерального був стурбованим, від чого серце стислося ще сильніше. — Ви в останні дні дійсно виглядали поганенько.

— Н-ні, не варто, мені потрібно просто трохи відлежатися... — Христя проклинала себе за кожне слово, хоча, по суті, знову не збрехала. Полежати їй і справді не зашкодить. До балу часу досить, так що можна спробувати трохи подрімати, щоб зовсім вже з ніг не валитися.

— Добре, тоді відпочивайте.

Короткі гудки в слухавці нагадали, що рішення прийнято, назад дороги немає.

Провалявшись в ліжку ще близько двох годин, вона дійсно відчула себе трохи краще і почала збиратися. Непристойна чорна сукня сиділа цілком стерпно і вже не так сковувала рухи (за ці три дні Христина схудла від неспокою і напруги), хоча все ще залишалася занадто відвертою. Але де наша не пропадала?! Виведемо гада на чисту воду, а потім засунемо йому цю сукню в...

— Ой, Христє, а це що таке? — цікавий ніс Олекси і тут встиг узяти участь. — Ти ж у білій сукні хотіла йти. А ця... Ти в ній не замерзнеш? Вона така... дивна, і ти в ній теж дивна.

«Угу, вустами немовляти глаголить істина!»

Але на сумніви часу вже не було. Натягнувши перуку і маску, вона, підхопивши нові туфлі і чорний клатч, в якому лежало запрошення на бал (Асланович навіть цей момент продумав), вийшла в коридор.

— Щ-що це за чорний лебідь? — здивувалася мама, котра з'явилася на порозі кухні. — Христино, ти куди в такому вигляді зібралася? І що у тебе на голові? Ледве впізнала. Спочатку подумала, що у мене щось з очима.

— А якби на вулиці мене побачила, впізнала б? — тут же запитала Христя.

— Жартуєш?! Це ж... що за непристойне вбрання на тобі? А де біла сукня?

— Там дещо змінилося в організаторів, тому потрібно бути в чорному, а розмір був тільки такий, — довелося вигадувати на ходу. — Мамо, можеш мені позичити свій димчастий шалик? Плечі прикрию, та й увечері свіжіше буде, це зараз теплінь, ніби й не кінець жовтня.

— Так, зараз...

Добре, що Христина вчасно одумалася і не стала надягати шалик, який подарував шеф, інакше видала б себе з головою. Але йти неприкритою вже точно не збирається, що б там Містер Заноза не казав.

Таксі, яке викликав їй Тамір Асланович, приїхало точно в строк. Занурившись в авто, вона спіймала на собі зацікавлений погляд водія і натягнула на плече шалик, що почав сповзати, а зону декольте замаскувала подвійним шаром. Нема чого витріщатися!