Глава 18 (5) від 14.09

Христя смикнула тарілку назад, щоб взяти собі, а для керівника насипати нову, але генеральний втримав і не дозволив забрати.

– Що трапилося? – здивувався він.

– Ем... Дизайн не відповідає вашому рівню, – знайшлася вона з відповіддю.

– Не маю нічого проти сердечок. Це ще не найстрашніше, що мені доводилося зустрічати, – заперечив Містер Суворість, а губи здригнулися в ледь стримуваній усмішці.

– І що ж може бути страшніше? – піддалася Христина його настрою.

– Зайчики і ведмедики! – сказав він із найсерйознішим виразом обличчя. – І сонечка з усмішкою. У Анжеліки в дитинстві була гарна фантазія.

– Який жах! – удавано жахнулася дівчина.

– Не те слово! Тому тепер у мене імунітет до подібних речей.

Побіжно глянувши на маму, Христина насторожилася. У тої був такий вираз обличчя, ніби вона бачить щось, недоступне іншим, і дуже цим задоволена.

– Що? – шепнула їй Христя.

Але мама відвела погляд і підклала Альошці хліба, майстерно уникнувши допиту.

Зрештою шеф з'їв усе та із задоволенням скуштував пирога. Хоча він сам теж прибув не з порожніми руками і приніс тістечка з масляним кремом і з вершками, коньяк, пляшку рожевого сухого вина, пакет морсу, мандарини і... пачку котячого корму! І тепер мама по крапельці цідила коньяк, Льошка тріскав тістечка з кремом, Христина з шефом пили морс і насолоджувалися тістечками з вершками, а кіт, рикнувши для вигляду, щоб «чужинець» не розслаблявся, хрустів елітним кормом. Як виявилося, Олексій Вікторович прекрасно запам'ятав смаки Христини та її родини, що для такої зайнятої людини було вищим показником. Так, він все пам'ятає, все враховує і не робить необдуманих вчинків.

А потім матінка чистила мандарини і звично роздавала тим, хто сидів за столом. Одну схопив брат, іншу взяла Христя, а потім прийшла черга генерального. Він здивовано глянув на простягнутий фрукт, але прийняв «підношення».

«Ой, напевно, погребує їсти, якщо не сам чистив».

Однак гендиректор не погребував. З дивним виразом обличчя він з'їв мандаринку до останньої часточки і незабаром став прощатися.

– Чекаю вас обох в машині, – кинув шеф, – влаштуємо заїзд по місту, – і швидко пішов.

«Що це з ним?» – спантеличено подумала Христина і потягла брата, який доїдав уже другу мандаринку, взуватися.

Виходячи з під'їзду, Алекс змахнув з очей набіглі сльози. Коли вони з сестрою були маленькими, мама так само чистила для них мандарини. Цей прояв тепла і турботи він завжди дуже цінував і зберігав у своєму серці. Нехай відтоді пройшло багато років і зараз чистити для нього мандарини вже нема кому, але спогади про ті чудові часи знову сколихнулися в душі.

Гарна у Христини родина. Нестача коштів не змусила їх забути про сімейні цінності, вони не стали чужими одне одному і зацикленими тільки на собі і своїх проблемах. Брат не росте егоїстом, який тільки вимагає і нічого не хоче робити натомість. Мама взяла на себе функцію обох батьків і оберігає сім'ю в міру своїх скромних сил. А Христина... Ця молода дівчина звалила на свої тендітні плечі роль годувальниці, і, треба віддати їй належне, з честю впоралася з цим непростим завданням. Все-таки правильно він зробив, що більше дізнався про її життя.

Коли Соколови підійшли до автівки, Алекс уже взяв себе в руки і зустрів їх зі спокійною добродушністю. Альошка із захопленням забрався в авто, довго вибирав, де йому краще сісти, і врешті-решт, ухопившись за спинки передніх сидінь, влаштувався посередині, щоб бачити дорогу.

– Ну що, поїхали? – гендиректор мигцем кинув погляд на Христину, яка теж дивилася на дорогу і, слухаючи просторікування брата, всміхалася.

«Справжня Міс Усмішка», – подумав Олексій і рушив із місця.