Мама запросила гостя до обіду і влаштувала його на чолі столу, де раніше було місце тата.
– Ви такий великий, як би стілець не зламався... – ляпнув брат. Не зі зла, звичайно, просто не залишив без уваги значний зріст Його Ясновельможності.
– Не великий, а високий, – шикнула на Олексу мама.
– Якщо раптом зламається, я подарую вам новий, – незворушно відгукнувся шеф і зайняв запропоноване місце. – Вибереш, який захочеш. До речі, якщо тебе крім стільців цікавлять машини, можемо покататися. Я люблю швидку їзду, а ти?
– А можна буде на передньому сидінні? – піддався на провокацію брат, для якого знайомство з машинами закінчувалося маршруткою до школи і назад.
– Ніякого переднього сидіння! – строго сказала мама.
– На передньому буде твоя сестра, зате заднє повністю в твоєму розпорядженні. Сядеш, де сподобається, – великодушно запропонував Горський. – Можеш замовляти, куди сьогодні поїдемо. У тебе є час подумати.
– А ви... ви ж Христи мою ображати не будете? – Льошка насупився і весь виструнчився, мабуть, щоб здаватися більш значним. – Я її нікому в образу не дам, навіть керівництву. Вона у мене одна.
– Оскільки Христина Олександрівна є моєю підлеглою, я, як керівник, несу за неї відповідальність і буду захищати, але вже точно не ображати, – на обличчі Олексія Вікторовича не здригнувся жоден мускул, тому складно було зрозуміти, образився він на слова брата чи сприйняв їх із гумором. – Хоча якщо вона зробить помилку, то я можу її насварити, так само як і тебе лаять в школі вчителі за якісь витівки. Буває таке?
– Буває... – насупився Альошка.
– Ось бачиш. Але я ніколи і нікого не лаю просто так, а за хорошу роботу навіть видаю премії. Тому зараз все залежить від твоєї сестри, – і глянув на Христину. – Власне, саме про це я і хотів сьогодні поговорити, – він обернувся до мами. – Для того щоб якісно виконувати свої обов'язки асистента, на наступних вихідних їй потрібно переїхати до мого будинку. Я людина адекватна, понаднормової роботою не завалюю, але форс-мажори трапляються, самі розумієте. Про сина і побутові питання не хвилюйтеся: я виділю людину, яка буде возити дитину в школу і назад і забезпечувати вас продуктами. Якщо не буде нічого термінового по роботі, то на вихідних дочка буде вас відвідувати. У моєму будинку нічого поганого їй не загрожує, та й вечорами ви вільно можете телефонувати одне одному.
– Тобто робота помічника зумовлює ще і проживання, – промовила матуся.
– Саме так, – гендиректор розклав на колінах серветку. – Коли закінчиться випробувальний термін, більшу частину часу Христина Олександрівна проводитиме навіть не зі мною, а з моєю сестрою. Гадаю, вони легко знайдуть спільну мову і стануть не тільки керівником і підлеглою, але і подругами.
– Ну якщо треба... тоді нехай їде, – зітхнула мама і кинула швидкий погляд на Христю. – Вона вже зовсім доросла, хоча так надовго з дому ще не виїжджала.
– Дякую за довіру, – шеф злегка схилив голову.
– А тепер пропоную зайнятися їжею, а то все охолоне, – Христина сіла на роздачу.
Поклавши босові всього потроху, вона чисто автоматично (за багаторічною звичкою) вичавила кетчупом сердечко і простягнула йому тарілку, а потім схаменулася.
«Ой, що я роблю?! Знайшла кому сердечка малювати!»
#222 в Сучасна проза
#1464 в Любовні романи
#702 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 18.10.2021