Глава 18 (3) від 12.09 (вечір)

Цю ніч Христина спала «в обіймах» Себастьянчика. Ось вона, мрія, що збулася, радуйся і танцюй! Та тільки сприймати Міхаеліса так, як було раніше, вже не виходило. Тепер, коли дивилася на нього, у свідомості стабільно спливав образ шефа, і не через раз, як бувало раніше, а регулярно. Глянула на дакімакуру – згадала Містера Суворість, обійняла – відчула аромат його парфуму, ніби і справді притулилася до шефа. Так-с, це вже пахне параноєю. Може, заховати подушку куди подалі?

Але, зрозуміло, нікуди вона її не сховала і просто змирилася з примхами буйної уяви. До речі, нові заколки, подаровані Горським, чудово тримали зачіску, і сьогодні, готуючись до домашньої зустрічі з босом, Христина вдягла одну з них, темно-коричневу з бежевими іскорками, якраз під колір волосся. Другу, більш «офіційну» чорну з сірим, вирішила завтра надіти на роботу. Нехай генеральний бачить, що його подарунки не припадають пилом десь на полиці, а дуже навіть використовуються за призначенням. Наскільки їй було відомо, чоловіки люблять, коли жінки носять їх презенти, так вони відчувають себе більш значущими.

Квартира була вилизана ще з ранку, а близько одинадцятої Христя зняла фартух і вийшла з кухні, відкривши кватирку для провітрювання (витяжки у них не було). До цього часу вона приготувала авторські тюфтельки «Амуркіни сердечка» (виконані у формі серця), які назвала на честь улюбленого кота, варену картоплю з вершковим маслом і зеленню, тушковані в сметані гриби, овочевий салат і пиріг з яблуками. Це, звичайно, не так багато для повноцінного застілля, але зате від душі й одні з найсмачніших страв, які дівчина любила, справжня домашня їжа. І чомусь не виникло жодних сумнівів, що босові теж сподобається.

– Христє, так чого він все-таки від тебе хоче, керівник цей? – втретє за ранок запитав брат. – Хіба такі важливі дядечки приїжджають в будинок до звичайних працівників?

Слушна думка, навіть дуже. Та тільки в Олексія Вікторовича мало від стандартного керівника, він... Незвичайний він, ось який!

– Олексо, ти б краще уроки доробив, а не до сестри чіплявся, – мама черговий раз докорила балакучому чаду. – Нема чого на вечір залишати.

– Та там тільки вірш вивчити залишилося, – відмахнувся юний пройдисвіт. – Ось я і вчу, – і показав списаний листочок. – Але керівник цей... Я йому все-таки скажу, щоб Христю нашу не ображав.

Христина не втрималася і погладила братика по голові, а потім злегка розтріпала волосся:

– Краще вірш довчи, захисник.

У призначений час пролунав дзвінок у двері. Христя нервово обсмикнула спідницю, пригладила на кофтині неіснуючі складочки, перезирнулася з матусею і пішла відчиняти.

Генеральний тримався доброзичливо і вже через кілька хвилин повністю зачарував маму. Вона ж не знає, що, коли захоче, він одним поглядом може загнати людину під плінтус. Альошка поки що поводився насторожено, сам у розмови не вступав, а на питання (скільки років, в якому класі) відповідав коротко. Але довго тримати язика за зубами точно не зможе, обов'язково зірветься, тільки б не нагрубіянив босові.