Глава 18 (2) від 11.09 (2)

В принципі, логічно. Але від думок, що Містер Суворість зустрінеться з матусею, стало дивно. І взагалі, всі ці сьогоднішні посиденьки і катання на машині до смішного нагадували побачення, а завтрашня зустріч – знайомство кавалера з батьками. Та тільки в їх з босом випадку все по-іншому. Він би вже точно не став заводити якихось стосунків з дрібною сошкою на кшталт неї. Он, дуже навіть забезпечені жіночки видивляються на нього тільки так, а вона просто помічниця, яку керівник хоче досконально вивчити, щоб потім довірити її турботам улюблену сестру. І правильно робить, Христина б теж не довірила брата абикому.

Та тільки жіноча уява (воістину найгірший ворог прекрасної статі!) вже щосили малювала картини того, як було б чудово, якби її принцем на білому коні виявився саме Горський. Як не сумно це визнавати, зараз нікого іншого вона в цій ролі не бачила. І навіть Денис Віталійович, цей чудовий Містер Чарівність, відійшов на другий план. Ні, поруч із ним не було в ній того трепету, від його погляду не перехоплювало подих. З ним просто було добре і комфортно, як із дуже хорошим другом, не більше.

– У вас волосся розтріпалося, – раптом помітив шеф.

– А, так, – Христина обмацала пасма, що вибилися із зачіски. – Все ніяк не можу купити нову заколку, не кожна моє волосся втримає. Наступної суботи поїду в універмаг, виберу собі щось.

– А навіщо відкладати? – запитав генеральний. – Їдемо зараз. Ви мені в офісі потрібні охайна і доглянута. Підберіть найзручнішу, ні, краще візьміть дві, про всяк випадок.

Ну так, він вже знає, що цей «про всяк випадок» з нею обов'язково станеться.

Загалом, після кав'яренки вони заїхали зовсім не в універмаг, а в елітний торговий центр, де Христину чекав чудовий вибір і драконівські ціни. Але з ціною питання вирішилося швидко, бос взяв витрати на себе, віднісши їх до розряду «робочої уніформи». І поки вона приміряла то одну заколочку, то іншу, то третю, раз по раз розпускаючи волосся, невідривно спостерігав за процесом, хоча спочатку щось дивився в телефоні.

І Христя, дурненька, занервувала під його пильним поглядом. Захотілося, щоб він знов уткнувся в девайс, але шеф, здається, взагалі про нього забув і просто насолоджувався процесом не менше, ніж вона сама.

Коли вони забирали кошеня, те, зміцніле і відгодоване, угрілося на грудях Христини і відмовилося залазити в переноску, яку Олексій Вікторович придбав тут же, в клініці.

– Схоже, воно встигло до вас прив'язатися, – зауважив шеф, коли вони йшли до машини. – Але в салоні все ж краще посадити його в кошик. До речі, коли переїдете в мій будинок, зможете вдосталь спілкуватися з цим хвостатим.

Врешті Христина тримала переноску з Греєм на колінах, а дакімакуру сунула під пахву. Ех, бідний Себастьян не заслужив такого поводження. Все ж стандартні п'ятидверниі машини куди зручніше таких екзотичних пташок. Там і багажник можна забити до відмови, і на задньому сидінні влаштувати цілий склад, якщо знадобиться.

– Значить, завтра о дванадцятій? – перервав її роздуми бос.

– Так, давайте опівдні. Будемо раді прийняти вас у нашому скромному помешканні.

– У вас хоч і скромне, але дуже затишне житло і приємна, навіть розслаблююча атмосфера, – керівник підрулив до під'їзду. – І я із задоволенням завітаю туди знову. До завтра, Христино... Олександрівно.

– До завтра, Олексію Вікторовичу, – кивнула вона, вийшла з машини і, обіймаючи дакімакуру, легкою ходою попрямувала до під'їзду. Настрій чомусь стрибнув на позначку «чудово».