Глава 16 (3) від 04.09

Христина скам'яніла. Про які такі сумнівні пропозиції з боку фіндиректора зараз мова? Про ті, які він робив їй на кухні, коли вона йому в обличчя воду вилила? Або... Та ні, ну звідки Горський може знати про шантаж і щоденникові записи?! Точно не може, інакше б уже давно викинув її з компанії з сумними рекомендаціями або як мінімум влаштував серйозний розбір польотів, як уміє тільки він, коли від кожного слова і погляду крізь землю провалитися хочеться.

Генеральний дивився вичікувально, ніби хотів від неї щось почути, але що?

– Ви так напружилися на моїх останніх словах, – нарешті помітив він. – Невже все ж таки справа в Асманові? Фіндиректор дозволив собі щось іще? Якщо так, то, як уже казав, не мовчіть. Ображаючи вас, він ображає і мене, як ви самі ж нещодавно помітили, тому можете сміливо розповідати. У вашому з ним можливому протистоянні ви не будете сама, я буду на вашому боці...

«Як же хочеться повірити, довіритися, скинути камінь з душі...»

Угу, і полетіти слідом за каменем, коли бос дізнається, чим саме шантажує її Містер Заноза. Може, спочатку з'ясувати, що саме потрібно тому собаці, а вже потім приймати рішення? Якщо вдасться більше довідатися про плани Таміра Аслановича...

– Олексію Вікторовичу, нам час, інакше не встигнемо привітати... – Роман, що натхненно прямував до шефа, зупинився і замовк. – О, здається, я не вчасно, – він переводив погляд з керівника на Христину і назад. – Щось трапилось?

– Та ні, просто нашу помічницю ледь не вкрали, ледве відбив, – тепер роздратування гендиректора вилилося на секретаря. – Йдемо, – і попрямував до лож.

Роман глянув запитально, але нічого не сказав і пішов за ним. Христина теж вирушила слідом, свердлячи схвильованим поглядом пряму спину Його Ясновельможності. Що ж це зараз таке було? Невже у неї і справді все на обличчі написано? Або їх з Асмановим передивляння цього тижня не сховалися від пильних очей керівництва?!

Привітавши подружжя Літковських, з якими і мала відбутися вечеря, вони зайняли місця в ложі. Ух, здавалося, вистава йшла цілу вічність. Драма, що відбувалася на сцені, била по нервах. Христя в шкільні роки вже була на «Тосці», і того разу їй вистачило з головою. Ні, все-таки подібні історії не для неї. Брехня, зрада, смерть, нехай і в ім'я любові, і все це в супроводі музики, яка пробиралися до найпотаємніших куточків душі... Дівчину накрила така безвихідь, що захотілося втекти.

– Що з вами? Вас так вразив сюжет? – шепнув Олексій Вікторович, схилившись до її вуха і обдаючи шию теплим диханням, від чого мурашки влаштували справжню ходу по тілу Христини.