Глава 16 (2) від 03.09 (2)

О п'ятій годині вони вже сідали в автомобіль, щоб точно не спізнитися до шостої. Поки добралися по вечірніх пробках, було вже о пів на шосту. Народу в театрі виявилося чимало, але і не аншлаг, коли не протовпитися. Відпросившись попудрити носик, поки у вбиральні ще немає кілометрових черг, Христина постаралася впоратися скоріше, щоб не змушувати керівника чекати. Їх місця знаходилися в одній з центральних лож першого ярусу, і перед початком вистави необхідно було встигнути привітати вищезгаданого клієнта, з яким після заходу мала відбутися ділова вечеря.

Христина не дуже жалувала «Тоску» за трагічну історію кохання, хоча відому арію Каварадоссі у виконанні Франко Кореллі слухала із задоволенням. Ну справді, історій нещасного кохання вистачає і в житті, вже вона-то знає це не з чуток, так до чого про нього ще читати і дивитися? Хоча б у художньому творі хочеться вірності, ласки, ніжності і щастя. І почуттів, вочуттів побільше, та таких, щоб серце з грудей вискакувало, щоб заради них хотілося жити, а не вмирати у розквіті років.

Плеснувши в обличчя трохи води, Христина відігнала неприємні спогади власної студентської юності, коли ледь не обпеклася (хоча ні, дуже навіть обпеклася, але просто вчасно зупинилася) і спробувала думати про щось приємне. Наприклад, про чудових супутників, в компанії яких сьогодні прийшла. І дійсно, не кожна може похвалитися, що була в театрі з таким чудовим чоловіком як Олексій Горський. А те, що вона присутня лише в ролі помічниці, але не дами серця... Право слово, це ж сущі дрібниці, і вечір через них гіршим анітрохи не стане.

Налаштувавши себе таким чином на позитивний лад, Христина вийшла з дамської кімнати і намагалася знайти керівника поглядом.

«Де ж шеф, де ж...»

– Дівчина когось шукає? Чи не мене, випадково? – праворуч матеріалізувався не найвідразливішої зовнішності чоловік у костюмі і при краватці. Обличчя доброзичливе, очі посміхаються.

Христя вже було відкрила рота, щоб відповісти, але її випередили.

– Співчуваю, але вона шукає зовсім не вас, – поруч із нею виник Олексій Вікторович і взяв під лікоть.

– Все зрозумів, дівчина зайнята, – злегка вклонився хлопець і зник у натовпі.

– Христино Олександрівно, от скажіть мені, чому вас ні на хвилину не можна залишити без нагляду?! – в голосі генерального відчувалося ледь помітне роздратування. – Ви раз по раз продовжуєте потрапляти в неприємності: то вас на складі замкнуть, то який-небудь незнайомець причепиться, а то і Тамір Асланович зробить чергову сумнівну пропозицію...