Глава 15 (4) від 02.09 (1)

У суботу гендиректор збирався з особливою ретельністю. Холодний душ після ранкової пробіжки підбадьорив і додав сили. Одяг був готовий з вечора, взуття теж. Перед виходом Алекс ще раз глянув у дзеркало і залишився задоволений: костюм сидить чудово, волосся укладене ідеально, осбличчя свіже. Діловому стилю він вирішив поки не змінювати: Христині ще випаде нагода побачити його в цивільному вбранні, наприклад, після переїзду в маєток, та і йому її теж.

Однак райдужні плани на день були зруйновані всього однією фразою Романа, який чекав Олексія у вітальні:

– Віталій Андрійович сказав, що через годину у вас зустріч на центральному корті з представниками «Промоут-груп».

– Чому так несподівано?! – насупився Алекс. – Ми ж повинні були зустрітися завтра. І дядько про це прекрасно знав!

– Віталій Андрійович вирішив рознести заходи на два дні: завтра буде гольф, а сьогодні старше покоління забажало розім'яти кістки і пограти в теніс.

Олексій стиснув кулак. Дядько пер напролом в досягненні своїх цілей і раз по раз намагався підім'яти племінника під себе. І нехай він все ще голова правління, але прогнутися під нього – себе не поважати. Тамір, здається, і сам не розуміє, наскільки схожий на прийомного батька, і цю рису гендиректор терпіти не міг в них обох. Йти по головах – не те, що може принести успіх у бізнесі: багато хто захоче поквитатися і встромити ніж у спину. Куди краще лавірувати, подібно до корабля між айсбергів, і перетворювати ворогів на друзів, а не навпаки.

– Гаразд, підготуй мені ракетку... – змирився з неминучим Алекс. – Ні, дві ракетки, тому що я дуже-дуже злий, і поклич Івана.

Машину гендиректора Христина побачила з вікна. Вона з радісним передчуттям посадила Муріка в переноску і поспішила на вулицю, щоб не змушувати керівника чекати. Однак водій приїхав один.

– А Олексія Вікторовича немає? – запитала Христя, влаштовуючись на задньому сидінні і ставлячи переноску поруч із собою.

– У гендиректора з'явилися невідкладні справи, але він попросив звозити вас у клініку і назад, – Іван рушив з місця. – Про оплату теж не хвилюйтеся, мене проінструктували щодо цього.

– Он як...

А Христина-то, дурненька, одяглася якнайкрасивіше, щоб не занадто губитися на тлі керівника. І взагалі, вони ж збиралися поїхати разом... Всю дорогу до ветклініки вона намагалася не піддаватися поганому настрою і відволікала себе тим, що заспокоювала схвильованого кота.

Треба віддати йому належне, Петро Максимович зробив необхідні щеплення швидко і безболісно, саме тому Мурік поводився майже пристойно і не роздер йому руки, хоча й гарчав та сердито махав хвостом. Ну не любить він усі ці процедури, дуже не любить. Тепер доведеться весь вечір його задобрювати і смачненьким відгодовувати, поки не відтане.

Зате кошеня зустріло її радо і потерлося мордочкою об руку. Тепер, коли з пухнастика змили бруд, можна було зрозуміти, що забарвлення у нього темно-сіре, та й очі такі ж. Він явно одужував, і, можливо, вже дуже скоро малюка дозволять забрати.