Глава 15 (2) від 31.08 (2)

Ось він, Щоденник, чекає не дочекається господиню і майже надійно зберігає її таємниці. Алекс потягнувся було до жаданого зошита, але його рука завмерла у повітрі.

Відкривати? Не відкривати? Читати? Не читати? Чи етично? Чи не етично?

«У будь-якому випадку, я не використовую те, що дізнаюся, на зло!» – навів він найвагоміший аргумент і, відкинувши сумніви, рішуче розкрив щоденник. І занурився у світ дівочих переживань, сподівань і мрій.

Тут було стільки всього... І хоч записи були лише за останні пару місяців (інше, мабуть, було в попередньому щоденнику, та й цей вже скоро закінчиться), але навіть з них він поступово дізнавався ті потаємні куточки душі Христини, до яких несподівано для себе самого захотів дотягнутися.

Вона не розписувала кожен день по годинах, тільки найяскравіші враження і емоції. А Алекс читав, читав і запам'ятовував на майбутнє. На що задивилася у вітрині і до тремтіння в пальцях захотіла купити, але змусила себе пройти повз, бо не по кишені. Як зраділа новій міні-кухоньці в офісі, на яку заходить з величезним задоволенням. Що обожнює коней і мріє покататися верхи, але не може собі цього дозволити. І обидва рази, коли збиралася, в останній момент зупиняла себе і витрачала гроші на щось для родини. Як розчулилася, коли, виглянувши вранці з вікна, побачила на асфальті біля під'їзду напис білою фарбою: «Марійко, я тебе кохаю! Виходь за мене!» І ще безліч різних дрібниць...

«Щось я занадто вдаюся до подробиць... – осмикує вона сама себе. – Але так хочеться поділитися враженнями, хоч із ким-небудь!»

Ні, секрети фірми Христина не розголошувала, а от характеристику деяким співробітникам давала, та ще й яку! Чого коштувало тільки свіже висловлювання про самого Алекса, від якого він поза волею всміхнувся.

«Ну чому у всіх боси як боси, товсті, лисі або страшні, на яких при здоровому глузді і не зазіхнеш, а у мене такий красень?! Ах, як же йому пасує, коли він у білій сорочці із засуканими рукавами, трохи приспущеній краватці, обтягуючому торс чорному жилеті і без піджака! Чи просто це у мене фетиш такий?! От би Містер Суворість завжди так ходив!..»

І гендиректор став частіше з'являтися саме в такому вигляді. Йому, в принципі, все одно, навіть зручніше, а їй приємно. І ще частіше відсилав Христину і Романа з дорученнями, щоб продовжувати читати її одкровення. День за днем, день за днем, переносячи на сьогодні те, що не встиг прочитати вчора... Поки не натрапив на передостанній запис, датований позавчорашнім числом, від якого у нього мимоволі стиснулися щелепи.