Глава 14 (4) від 27.08 (2)

Обід пройшов в обговоренні робочих питань, і під час подальших ділових зустрічей проблем не виникло. Христина помічала і запам'ятовувала все, що могло стати їй в нагоді, бездоганно виконувала доручення і ніде не помилилася. Поступово вона трохи розслабилася, припинила боятися зробити зайвий подих, і від цього відчула себе куди краще, а до кінця дня у неї стало з'являтися все більше впевненості. Якщо бути зібраною і чуйно стежити за настроєм шефа, то цілком можна розуміти одне одного без слів, діяти на одній хвилі.

Однак хоч роботи у неї і вистачало, Христя все ніяк не могла викинути з голови образ гендиректора з кошеням на руках. Вона завжди була чутлива до подібних речей, та й улюбленого Муріка теж свого часу взяла з вулиці ще дикою і наїжаченою пухнастою грудкою, яка жахалася людей і ховалася у всіх доступних місцях. Не менше двох тижнів довелося привчати його до себе, завойовувати довіру і підгодовувати, щоб не тікав при першій же її появі та дав хоча б себе погладити, не кажучи вже про те, щоб взяти на руки.

Зате Олексій Вікторович зовсім не виглядав жалісливим і чутливим, скоріше навпаки, тому очікувати від нього зайвої сентиментальності не доводилося. Але сьогодні все було по-особливому, сьогодні вона змогла побачити Містера Суворість зовсім з іншого боку, і цей бік їй ой як сподобався! Коли хтось, хто має силу і владу, виявляє щиру турботу і співчуття, а не відштовхує слабкого стусаном чобота, – це зовсім інший рівень доброти.

Але наскільки субота (нехай і робоча) залишила хороші враження, настільки ж вечір понеділка виявився жахливим, затьмаривши собою навіть невдале знайомство з гендиректором. Однак цього разу винуватцем катастрофи був зовсім не Олексій Вікторович, а його кузен, цей хижак, який довго сидів у засідці, а тепер, вочевидь, вирішив зробити рішучу атаку.

Тамір Асланович чекав Христину у скверику неподалік від під'їзду, прихований густими заростями жасмину, де давно не було квітів, а ось листя хоч відбавляй, будь-кого заховає. Роман, який підвозив її додому і висадив трохи віддалік, біля кіоску з пресою, де вона купила свіжу газету, вже від'їхав, поблизу, як на зло, жодної бабусі, та й дітей з матусями на дитячому майданчику не бачити. Ну що за невдалий збіг обставин?!

Посмішка, що повільно розтікалася по обличчю чоловіка, не обіцяла нічого доброго. І от що робити? Куди сховатися?