Глава 14 (1) від 26.08 (1)

Наступні два тижні пройшли по вуха в роботі. Христина слухала, читала, запам'ятовувала, вивчала, заповнювала все, що потрібно було заповнити, і відповідала на дзвінки. На виїзні зустрічі поки не їздила, зате на внутрішньоофісних була присутня. Часу на Щоденник залишалося катастрофічно мало, тому що навіть на вихідних вона брала документи додому або просиджувала неабияку кількість часу за ноутбуком, щоб скоріше влитися в робочий процес. Однак деякі записи Христина все ж робила: душа жадала трохи свободи і відвертості, нехай і з паперовим другом.

Тамір Асланович поки не підходив, але поглядав дуже виразно, мовляв, тільки потрап мені до рук! Денис Віталійович все частіше підбадьорював і навіть часом розпивав чаї разом з нею і Романом, поки чекав, коли звільниться Олексій Вікторович, якщо у того знаходився важливий відвідувач. Ну а сам генеральний був, як завжди, дуже стриманий, ніби вони після дня народження Петра Васильовича не вели в машині неофіційних бесід. Але при цьому кожен його схвальний погляд сприймався з подвійним ентузіазмом, і такі ось погляди хотілося бачити частіше.

У п'ятницю ввечері шеф повідомив, що субота теж буде робочою. Ну, тут нічого не поробиш, позаурочна праця на такому солодкому місці справа звичайна.

– Сьогодні нам належить кілька зустрічей і підписання контракту, – повідомив їй вранці керівник, коли вона принесла йому каву. – Ви пам'ятаєте, ким повинні бути на цей час?

– Мовчазною тінню подай-принеси, яка слухає і вбирає інформацію, – відрубала Христина і отримала бажаний схвальний погляд.

Не те щоб вона хотіла вислужитися, але коли Містер Суворість дивиться ось так, з легкою усмішкою в очах, він змінюється і, здається, стає ближчим. Коли бос такий, з ним можна й у вогонь, і у воду.

– Тільки ти з підборами обережніше, якщо що, – беззлобно підчепив її Роман, який переглядав документи. – І зі спідницею теж.

– Моя пильність тепер стоїть на десятикратному збільшенні, – відгукнулася вона. – Для мене екстриму в компанії було більше, ніж достатньо.

– Тоді вперед, до нових горизонтів! – бос піднявся з крісла і застебнув піджак.

До обіду їх тріо встигло побувати у двох партнерських компаніях, де, вочевидь, народ теж працював понаднормово. Чи просто середній обиватель розпещений п'ятиденним робочим тижнем? На щастя, все пройшло спокійно, Христина трималася обережно і стримано і нічого не накоїла. Потім шеф дав відмашку їхати в ресторан, щоб перекусити.

– Я зріжу шлях, а то на проспекті зараз пробка, – глянув у дзеркало Іван. – Тільки бічна дорога не дуже.

– Нічого, невеликий струс нам не зашкодить, – схвалив пропозицію генеральний.

До речі, сьогодні Христина сиділа на задньому сидінні поруч із керівником, а Роман облюбував переднє біля водія. Погода стояла тепла, так що скло в машині було опущене. Але... дорога і справді була не дуже, пару раз довелося навіть клацнути зубами. Перед виїздом на головну дорогу Іван пригальмував на світлофорі. Тут-то до пасажирів і долинув у прямому сенсі слова несамовитий жалібний писк.