Глава 13

Коли гості привітали іменинника і одне одного, народ розсівся за столи і тамада взяв слово. Керівництво «Вайлет-компані» сиділо за окремим столом, одним із найближчих до героя сьогоднішнього вечора, що говорило про досить близькі з ним стосунки. Христина розташувалася праворуч від Олексія Вікторовича та слухала кожне його слово. Ліворуч від керівника був Роман, з яким він час від часу обмінювався окремими репліками. Праворуч від Христини сидів Денис Віталійович, що не могло не радувати, але і нервувало порядком.

Під час застілля було безліч тостів, привітань і побажань імениннику (місцями цілком собі щирих), а потім почалося найцікавіше.

— А тепер давайте зробимо Петру Васильовичу музичні подарунки! — проголосив тамада. — Хто хоче піднести перший презент?

— Ми! — раптом подав голос Тамір Асланович, привертаючи загальну увагу до їхнього столика. — На жаль, мені ведмідь на вухо наступив, проте мої колеги із задоволенням врадують вас своїми голосами.

По тому, як напружився Містер Суворість, стало ясно: фіндиректор виліз на передній край навмисне і фактично підставив інших. Генеральний співати не став і ввічливо перевів стрілки на виконавчого директора. Денис Віталійович підморгнув Олексію Вікторовичу, мовляв, все під контролем, і піднявся на сцену.

«Його Ясновельможність погано співає? Чи просто не хоче робити цього на публіці?» — зацікавилася Христя.

Тим часом виконавчий директор роздольно виконав пісню «Як чудово, що всі ми тут сьогодні зібралися!» і викликав бурю овацій, тому що не просто потрапляв у ноти, а співав дуже навіть добре.

— Але це ще не всі таланти нашої компанії! — продовжив якусь свою гру Тамір Асланович, коли Денис Віталійович повернувся за столик. — Вірно я кажу, Олексію Вікторовичу?

І всі погляди схрестилися на Горському.

— Ви ж казали, що співаєте, — знизив голос генеральний, проте не повернув до неї голови. — Навіть в резюме написали. Прошу, продемонструйте ваші вміння.

— Зараз? — Христина округлила очі. — Я ж не готувалася!

— Значить, не готові підтримати імідж компанії? — і нагородив гострим поглядом.

«Це що, чергова перевірка? Ну добре, сам попросив!»

— Заради компанії готова на все! — відповіла вона і отримала задоволену посмішку.

— Так, Тамір Асланович абсолютно правий! — на повний голос заявив генеральний. — Христина Олександрівна, мій особистий помічник, із задоволенням заспіває для іменинника.

Народ підтримав цю репліку оплесками, і Христина, всміхаючись на всі тридцять два, на негнучких ногах рушила через зал, в паніці перебираючи в голові пісні, які було б доречно виконати на такому важливому заході. Виступати перед цілим натовпом людей, що мали гроші та владу, було для неї вперше і, чесно кажучи, дещо лякало. Але відступати не можна. Зараз вона фактично паличка-виручалочка Містера Суворість і зобов'язана показати клас!

Піднявшись на сцену, Христя поспілкувалася з тамадою, і їй ввімкнули «Мільйон червоних троянд». Це класика, доречна в будь-якій компанії, і, судячи з реакції гостей, вибір виявився вірним. Народ підспівував, іменинник теж перейнявся, а голос Христини летів над залом. Вона була задоволена. Незважаючи на нервову напругу і піт на лобі, проспівала кожну нотку, кожне слово, як тоді, на Восьме березня в школі. Вже скільки років пройшло, а той виступ свіжий в пам'яті.

Ну от, все не так страшно. Багатії чи політики, вони просто люди, яким теж хочеться розслабитися. Музика замовкла, пролунали рясні овації, і Христя перевела подих від полегшення та зібралася повернутися за столик.

— Тепер Олексій Вікторович просто зобов'язаний підтримати свого особистого помічника. Просимо дует! — несподівано на повний голос оголосив Тамір Асланович.

«А-а-а-а!!! Ну от Заноза ж, справжнісінька!»

Якби поглядом можна було спопелити на місці, вона б із задоволенням розправилася з цим підлим гадом! Ну і як не бажати його прикінчити, га?!

— Ду-ет! Ду-ет! Ду-ет! — почали скандувати гості.

Горський вбив задоволеного собою фіндиректора поглядом, але піднявся і попрямував до сцени. Його вихід ознаменувала нова порція оплесків. Так-с, здається, прийшов час рятувати свого керівника так само, як він недавно врятував зі складу її.

— Не хвилюйтеся, я все візьму на себе і підстрахую, просто підспівуйте, — шепнула йому вона. — Яку оберемо пісню?

— Справді, підстрахуєте? — Містер Суворість глузливо підняв брову і, вибравши дует «Я тебе ніколи не забуду» з рок-опери «Юнона і Авось», почав свою партію:

«Ты меня на рассвете разбудишь,

Проводить необутая выйдешь...»

Він не дивився на слова, що відображалися на екрані, просто прикрив очі і, здається, пірнув у себе. Ну що тут скажеш?! Христина знову зганьбилася, коли робила свою благородну пропозицію, тому що генеральний співав так, що у неї дух захопило. Його оксамитовий баритон розлився по залу і торкнувся, здавалося, кожної душі. Заслухавшись, вона ледь не пропустила той момент, коли повинна була вступити.

«Нікому свого шефа не віддам!» — вирішила Христина і взяла першу ноту.

Далі знову співав він, а вона слухала як ніколи і нікого раніше. Потім почався приспів і вони зійшлися в дуеті. Їх голоси зливалися воєдино, розходилися і знову з'єднувалися. Двоє людей творили спільне диво, якому піддалися і присутні. І знову її слова, сповнені гіркоти. А далі приспів...